(уривок з роману тов. Лермонтова «Тринадцятий місяць»)

По радіо закінчувались останні перед північчю новини. Диктор від розповіді про досягнення радянського народу у будівництві комунізму перейшов до міжнародних подій.

“Черговий прояв расизму в Сполучених Штатах Америки. У місті Бірмінґем, - говорив диктор, — розігнано мирну демонстрацію за права кольорового населення, які протестували проти незаконного ув’язнення американської комуністки Анжели Девіс, і жорстоко побито її учасників”.

- Що робиться, що робиться! - обурився Йосип Швайка, ставлячи пустий шкляник на стіл. – У нас негрів не б’ють, мирних демонстрацій не розганяють…

- І людей лиш за те, що вони комуністи, не кидають до буцегарень, — підтримав приятеля майор Бузина.

- Крім троцькістів і бухарінців, — уточнив Йосип Швайка.

- Та й то було колись, — погодився майор Бузина.

Диктор замовк. Наступила невеличка пауза, відтак вдарили куранти і услід зазвучала „Пєсня о Родінє” у виконанні Державного заслуженого російського народного хору імені Митрофана П’ятницького:

„Широка страна моя родная,

Много в ней лесов, полей и рек,

Я другой такой страны не знаю,

Где так вольно дышит челов-е-ек!

Щось муляло в душі майора Бузини, щось таке, що раніше він і не помічав, проте, можливо, і помічаючи, не надавав значення, щоб надто не відволікатися від роботи.

„Чи не Джон Ланкастер увімкнув свою установку? - відзначив він на сей раз і зиркнув на Йосипа Швайку.

Лице Швайки стало схожим на маску, з відчуженим виглядом він  неуважно слухав радіо, машинально жував „сервелат” і ніби забув про свого гостя.

„Потужно працює Джон, здається, і на могутній електромагнітний каркас Йосипа, загартований у ВПШ і творами Ярослава Гашека, подіяв  його ефект, — подумав майор Бузина. - Як там говорив товариш Панікадило: „З одночасним руйнуванням коґерентного поля”? Хитра штука. І тотальна – нікуди від її впливу не втечеш і не заховаєшся”.

На погляд майора Бузини Йосип Швайка хитнув головою (помітив), відчинив дверцята шафи, рукою погладив томи, навмання розкрив книжку і прочитав:

- “Зійшовся я там з кількома професорами. Один з них увесь час ходив за мною назирці та роз’яснював, що прабатьківщина циган була в  Крконошах, а другий доводив, що всередині земної кулі є ще одна куля, набагато більша, ніж та, котра зверху. У божевільні кожний міг говорити все, що наверзеться йому в голову, немов у парламенті. Найбільш бешкетував один пан, який видавав себе за шістнадцятий том наукової енциклопедії Отто і в кожного просив, щоб його відкрили і знайшли слово „картонажна швачка”, бо інакше йому гаплик. Втихомирився лише тоді, коли йому одягли гамівну сорочку. З цього він дуже пишався, бо, мовляв, потрапив у палітурний прес, і просив, щоб його модно обрізали”.

У гучномовці щось зашаруділо, клацнуло, і настала тиша.

„Пора збиратись. „Пєсня о Родінє” – це як колискова і сигнал про те, що треба лягать у ліжко. До шостої години ранку буде тихо, — роздумував майор Бузина. – Поки Джон Ланкастер знову не увімкне свою установку”.

Йосип Швайка поклав том у шафу, взявся за китички вишиваної сорочки, у яку був одягнутий майор Бузина, і заспівав:

“Два кольори мої, два кольори,

Оба на полотні, в душі моїй оба,

Два кольори мої, два кольори,

В червоному любов, а в чорному журба…”

- Журба, — сказав майор Бузина.

- Журба, — сказав Йосип Швайка. - А ти молодець, що сьогодні одягнув мою сорочку. Коли я тобі подарував її на день народження?

- П’ять років тому.

- І кожного разу, коли ми зустрічаємося, ти приходиш у моєму подарунку. На роботі переодягнувся чи встиг мотнутися додому на Сирець перед зустріччю?

- Ет, — ображено заперечив майор Бузина. – Зранку, цілий день ходжу у ній на роботі. Ти вже думаєш, що в КДБ не дозволено носити вишивані сорочки?

- Я так не думаю, але ж форма повинна бути якась однакова для усіх працівників КДБ?

- Цього ні інструкціями, ні Стройовим статутом, — пояснив майор Бузина, поки що не передбачено. Однакова для всіх військова форма. Однострої оперативний склад одягає лише у передбачених інструкціями та військовими статутами випадках. Приміром — чергування, складання військово-спортивних нормативів, тривога, похорон. На похороні у військовій формі має бути головна дійова особа. Чи, навпак, головна не дійова особа. Інші — у цивільному, оркестр і почесна варта виділяються з гарнізонної комендатури, труна для прощання виставляється в ритуальному приміщенні біля моргу в шпиталі на вулиці Рози Люксембург. Здається, все.

- Спасибі, друже, за вишиванку. - Швайка поклав ліву руку на рамено майора Бузини, де у випадку чергування, складання військово-спортивних нормативів, тривоги і похорону мав бути погон.

Правою взяв пляшку. Рідини зосталось на три пальці.

- На коня?

- На коня, — згодився майор Бузина.

Йосип Швайка розлив залишки „горобинівки” по шкляниках і підняв пляшку на рівень очей. На денці пляшки залишилось ще п’ять ягідок горобини. Дві він витрусив у свій шкляник, три — майору Бузині.

…

Коня біля готелю не виявилось. Натомість стояв сміттєпідбирач, пофарбований у жовтий колір з синьою смужкою посередині. Мотор не працював, роторна щітка була опущена на бруківку, водій спав у кабіні. Майор Бузина роззирнувся. Вулиця була геть знелюднілою, лише коло центрального входу в будинок КДБ УРСР стояла біло-червона машина швидкої допомоги “Волга-Універсал”. Іншого транспорту довкола не виділось.

Відстань від готелю “Театральний” до Бузинової офіції складала десять метрів, додому – приблизно десять кілометрів. Майор Бузина очевидячки знав, що міцні дубові двері в будинок КДБ на ніч, як правило, зачинялися на замок, — відчинитися у цей час вони могли лише у виняткових випадках.

Розуміється, що здибанка майора Бузини із своїм приятелем у готелі, який колись став прихистком для автора розповідей про пригоди про бравого вояка Швейка, переліком таких випадків не передбачалась, тому  Олексій Григорович мусив шукати способу, аби подолати десятикілометровий шлях додому, а не десять метрів до своєї служби.

“Може, звернутися до швидкої допомоги”, — поміркував він, але рішення не встиг прийняти.

Відчинилися вхідні двері, з будинку вийшли два хлопці у білих халатах. Під лікті вони турботливо підтримували чоловіка у цивільному, у якому майор Бузина впізнав  полковника Фурсенка Юліана Валер’яновича з 2-го управління.Полковник Фурсенко із зосередженим виглядом щось пояснював своїм супутникам.

Хлопці у білих халатах уважно вислухали одного з найкращих контррозвідників КДБ УРСР, у свою чергу теж щось пояснили йому і посадили в машину на заднє сидіння поміж собою. „Волга” блимнула задніми вогниками і поїхала прямо у бік Подолу.

“Я так і зметикував, що тепер полковник Фурсенко буде працювати з громадянином Панікадилом в диспансері, для більшої конспірації. Ні, з цими хлопцями мені не по дорозі. Досить одного разу, що не вклепався”, — зробив висновок майор Бузина і звернув свій погляд на сміттєпідбирач.

Іншого транспорту на вулиці Володимирській не було. Водій спав, прихиливши голову на дверці кабіни. Майор Бузина зробив кілька кроків і постукав по склу. Водій прокинувся, відчинив дверцята і нерозуміюче подивився на майора Бузину.

- Треба зробити рейс на вулицю Пархоменка, 68.

- Нє могу, я прі ісполнєніі, — тоном, який не викликав заперечень, відповів водій. Обличчя у нього було заспаним і пом’ятим. На щоці виднівся рубець від ґумової облямівки кабінного віконця.

Майор Бузина вийняв з гаманця червонець. Водій покрутив головою.

- Нє получітся. Проблєми з горючім, а заправкі уже нє работают.

Майор Бузина розкрив свій дипломат, вийняв том Ярослава Гашека, який йому подарував Йосип Швайка, і показав “Українську з перцем”:

- Згодиться?

Водій зирнув на пляшку, хвильку подумав, напевне, розраховуючи маршрут, і показав на сидіння поруч:

- Ладно, садітєсь. Говорітє, Пархоменка, 68? Сирєц? Да-а-а, нє блізко. Ну что ж, прокатімся с вєтєрком, машіна надьожная. Думаю, что в ету ночь самураї нє пєрєйдут граніцу у рєкі. Єслі прімут такоє нєобдуманноє рєшєніє, ми успєєм встрєтіть іх напором сталі і огня. Я на Дальнєм Востокє служіл срочную в ударном бронєтанковом батальонє, воділ Т-62, пєрвий клас імєю.

Він увімкнув мотор, підняв роторну щітку, вправно зробив розворот у бік Великої Житомирської і натиснув на газ.

До вулиці Артема доїхали мовчки і на повній швидкості. Але біля пам’ятника Косіору водій відпустив газ і далі поїхав повільніше.

- Что-то стало холодать… – звернувся він до свого пасажира зизом. – Ви там о чьом-то намєкалі в смислє горючєго?

Майор Бузина відтулив дипломат і поставив пляшку „Української з перцем” обіч себе біля важеля перемикання швидкостей. Водій ще раз скосив око і зупинився.

Не заглушуючи мотор, він з бардачка вийняв два ґранчаки, скибку хліба і загорнуті у целофан два солоні огірки.

 - Подкрєпімся, дорога нє очєнь дальняя, как для моєй тєхнікі, но і нє блізкая. Я такую водку піл года трі назад, єщьо прі Шєлєстє. Тєпєрь єйо с огньом по городу нє сищєшь. Только в рєсторанах с бєшєной наценкой. Да єщьо можно в нєкоторих магазінах із-под прілавка, єслі блат імєєтся.

Він відкоркував горілку і розлив у ґранчаки на дві третини кожен.

– Ну что, ж на дорожку, как говорітся. Как вас зовут, єслі нє сєкрєт?

- Олексій Григорович.

- А мєня Владімір Дмітрієвіч, можно Володя. Давайтє за знакомство. Ха-а-арошая пєрцовочка, удачно ми с вамі сєгодня встрєтілісь. Бєрітє закусь -  чєм богати, тєм і ради.

Огірки виявилися бочковими і хліб свіжим. Довелось повторить.

Після другої водій прибрав шкляники в „бардачок” і увімкнув граничну швидкість:

- Тапєріча можно і в путь.

Настрій у нього помітно покращився, в кабіні потеплішало, аж так, що він вирішив опустити скло у дверцятах.

Нічне повітря ще більше його підбадьорило, і він заспівав високим тенором: “Любімий го-о-ород может спать спако-о-ойно…”.

Далі слів пісні він, мабуть, не знав і перейшов на улюблену: „В ету ночь рєшілі самураї…”

- Подпойотє? – проспівавши перший куплет, звернувся до пасажира.

Майор Бузина москальських пісень не любив і запропонував заспівати “Розпрягайте, хлопці, коні”.

Водій замовк, подумав і трохи знічено сказав:

- Це – „Раз, два, три калина”? Знав цю пісню, колись співав, коли мене в армію проводжали. Тепер, звиняйте, забув слова. Перву строчку помню, а шо далі, не помню.

Майор Бузина проказав усі слова пісні, водій згідливо кивнув: „Запам’ятав”, і вони злагоджено, водій першим голосом, а майор Бузина второю, затягнули мелодію про те, як козаченько випряг коні, пішов у садок копати криниченьку в надії, що дівчинонька прийде по воду, і він у садочку її зустріне.

Коли закінчили триразовим “Раз, два, три калина…”, майор Бузина навчив водія Володимира Дмитровича, який у царині мелосу виявився не менш удатним майстром, ніж за важелями танка чи штурвалом сміттєпідбирача, ще з десяток українських пісень, і їх вистачило, щоб на максимальній швидкості, на яку був здатен самопер Володимира Дмитровича, доїхати до вулиці Пархоменка, 68, що міститься на житловому масиві Сирець, хоча дорога була й не дуже далекою, проте й не такою близькою, аби не проспівати від початку до кінця посполу десяток українських народних пісень.

Водій підвіз майора Бузину прямо до брами будинку, у якому він мав помешкання, постояв, поки вони удвох не проспівали до кінця останню пісню “Ой чий то кінь стоїть”, розчулено попрощався, категорично відмовившись від червонця.

- Олексію Григоровичу, які гроші? Тепер у будь-який час, якщо вам знадобиться надійний транспорт уночі, звертайтесь до мене. Я вас куди завгодно доставлю. Без грошей, вчасно і з комфортом. Ви ж бачите — техніка перевірена, майстерність не проп’єш, а розум не купиш. Бувайте здорові у моці  й щасливі в долі, Олексію Григоровичу! До зустрічі!

Майор Бузина з деякою потугою виліз з машини, і, відчувши твердь під ногами, помахав рукою водієві та ще кільком мешканцям рідного будинку по вулиці Пархоменка, 68, що на Сирці, які здивовано визирнули згори з балконів, коли спросоння почули в дворовій нічній тиші українську народну пісню “Ой чий то кінь стоїть” та ще й професійно виконувану на два голоси — примою й второю: водій і майор Бузина не могли обірвати пісню, не доспівавши її до кінця, — і пішов додому висипатись після напруженого трудового дня.

(далі буде)

Попередні глави

Переднє слово http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52381.html

Майор Бузина приймає виклик (початок) http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52384.html

Майор Бузина приймає виклик (продовження) http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52396.html

Майор Бузина приймає виклик (закінчення) http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52403.html

Почесне завдання http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52406.html

<SPAN lang=UK style=”FONT-SIZE: 14pt; FONT-FA