У зв'язку з рядом безпрецедентних заяв з боку влади Російської Федерації у зв'язку з наміром Грузії й України приєднатися до членства в НАТО (висловлені В. Путіним „попередження“ про анексію Криму й Східної України, заява ген. Ю. Балуэвського про можливість застосування військових дій проти України, кількаразові натяки на визнання незалежності відторгнених від Грузії Абхазії й Північної Осетії) Міжнародний Рух за Деколонізацію Кавказу й Міжнародний Антиімперський Фронт звертають увагу світового співтовариства на потенційну загрозу безпеці й стабільності в Європі з боку Росії.

Відомості, що надходять із Росії, говорять про прагнення представників влади – колишніх працівників КДБ (сьогодні ФСБ) відродити радянський тоталітаризм. Демократизація Росії, на яку сподівалися керівники провідних держав миру, не відбулася, ідеологічна диктатура КПРС змінилася диктатурою, що опирається на нафтодоларові доходи кримінальних фінансових кланів.

У зв'язку з цим ми звертаємо увагу на багаторічне ігнорування Заходом злочинів, зроблених Росією в Чечні після оголошення нею незалежності згідно із законами самої Російської Федерації (перша античеченська війна 1994-1996, друга античеченська війна, розв'язана в 1999 р., що природно переросла в північнокавказьку війну, яка продовжується й донині, незважаючи на брехливі запевнення Росії про мир у Чечні).

Політика Росії на Кавказі незмінна з кінця XVIII століття й не може бути охарактеризована інакше, як політика етноциду й геноциду. У ході останньої російської агресії проти Чечні фізично знищена чверть нації, отруєне навколишнє середовище, знищено господарство й пам'ятники древньої культури. Незважаючи на це, Захід мовчазно погодився на формулювання Росією своїх власних державних терористичних дій як „боротьби з тероризмом“.

Ми попереджаємо світове співтовариство, що подальше потурання зазначеній політиці Росії чревате небезпекою як для Європи, так і для всього світу.

Ми закликаємо країни світу зажадати від Росії припинити шантаж незалежних держав України й Грузії, вивести війська з території Кавказу, засудити дії Росії відносно чеченського народу як політику геноциду, вжити заходів до ініціювання мирного переговорного процесу на Кавказі.

Голова Міжнародного Антиімперського Фронту Дмитро Ярош

Голова Міжнародного Руху за Деколонізацію Кавказу Ахмад Сардалі

http://maidan.org.ua/static/newsvostok/1208332467.html

16  квітня 2008 року
Заява
Міжнародної громадської організації Міжнародний рух «Міжнародна Амністія в Україні» стосовно публічної заяви  Міністра внутрішніх справ України Юрія Луценко щодо поновлення застосування
смертної кари в Україні
15 квітня 2008 року, після завершення наради по боротьбі з корупцією в Україні, що відбулась під головуванням Президента України, Міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко, відповідаючи на запитання численних журналістів, заявив, що «я виступаю за відновлення вищої міри покарання у вигляді розстрілу за особливо важкі злочини проти особи…”.
Міжнародна Амністія серйозно занепокоєна такими висловами високопоставленого державного чиновника в Україні та хоче нагадати, що завжди займає позицію противника смертної кари, вважаючи її застосування порушенням основних прав людини, таких як право на життя і право не бути підданому тортурам та іншим жорстоким, нелюдським і принижуючим видам покарання. Ми підкреслюємо, що смертна кара має незворотній характер та може бути помилково застосована до невинних людей.
Твердження про те, що такому виду покарання властива стримуюча дія на злочинців та вплив на рівень злочинності, є необгрунтованими.
Уряди, які застосовують смертну кару, підривають цінність людського життя та самі ризикують опуститися до рівня вбивці.
Конституційний Суд України в своєму рішенні №11рп від 29.12.1999 року вказав, серед іншого (див.п.6), що «Смертна кара як вид покарання суперечить також статті 28 Конституції України, відповідно до якої "ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню".
Новий Кримінальний Кодекс України, в якому смертна кара була замінена на довічне ув‘язнення, вступив у дію 1 вересня 2001 року.
У 2002 році Україна прйиняла Закон про ратифікацію Протоколу номер 13 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод — стосовно відміни смертної кари за будь — яких обставин.
Відміна смертної кари є одним із зобов'язань України, які держава взяла на себе при вступі до Ради Європи в 1995 році.
Мораторій на виконання смертних вироків діяв в країні з березня 1997 року.
Смертні вироки не виконуються в Україні протягом 11 років.
Нагадаємо, що нещодавно Україна разом з ЄС вітала введення мораторію на смертну кару у штаті Нью-Джерсі, США, висловлювала співчуття з приводу 1000-ої  страти у США та закликала Киргизстан скасувати смертну кару.
    Подібні заяви з вуст Міністра внутрішніх справ України звучать особливо тривожно у час, коли статистика свідчить про щоденні порушення прав людини в Україні представниками правоохоронних органів, коли в Україні існують прояви ксенофобії та расизму, коли держава видворяє біженців до країн, де їм загрожують смерть та катування, про що свідчить безліч щоденних повідомлень в ЗМІ.

Враховуючи загрозу міжнародному авторитету України, що є очевидною внаслідок некомпетентної заяви Міністра Юрія Луценко, Міжнародна Амністія в Україні закликає:

−    Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Ніну Іванівну Карпачову рішуче засудити публічну заяву Міністра внутрішніх справ щодо його підтримки ідеї відновлення смертної кари в Україні та звернути увагу Прем'єр-Міністра України на неприпустимість публічних закликів членів Українського Уряду до порушення прав людини.
−    Міністерство закордонних справ України публічно підтвердити прихильність України своїм міжнародним зобов'язанням в галузі прав людини, зокрема щодо поваги права людини на життя, свободу від катувань, інших видів жорстокого, нелюдського і такого, що принижує людську гідність, поводження та покарання.


Голова МА в Україні                                                                                Світлана Побережець

Із зрозумілих причин, я не зможу назвати свою фамілію, але скажу, що у Літинській Виправній Колонії №123 нині відбуває покарання мій брат. Сподіваюсь мого листа –відгук буде надруковано, бо мовчати не можна. Люди які відбувають покарання повинні бути захищенні від свавілля чиновників у пагонах і лямпасах. Під час побачення із братом він мені непомітно передав записку у якій розповів, що у них практикується катування засуджених із приниженням їх честі та гідності. Їх заставляють їсти нечистоти із вигрібної ями туалета.
Один із в’язнів Ігор Романенко, який був ініціатором скарги – звернення до координатора Вінницької правозахисної групи Дмитра Гройсмана, був таємно переведений «на виховання» до Виправної Колонії 114 Могилів – Подільського району і смертельно закатований. Йому на голову надівали противогаз, перекривали кисень і коли той почав задихатись і втрачати свідомість то у трубку пускали ці нелюди цигарковий дим. Внаслідок цього у нього виникла гостра –серцева-коронарна недостатність і він помер у страшних муках 12 лютого о 23 годині.
Цікаве в тій історії те, що комісія з представників прокуратури та уповноваженого Верховної ради з прав людини, яка перебувала з перевіркою у Літинській колонії і начебто зустрічалась із Романенко Ігорем, насправді, то був не він. Уже мертве тіло Романенка, коли комісія поїхала, вночі знову було привезено із Могилів – Подільської колонії 114 назад до Літинської і поміщено до медичної частини, де фельдшер константував смерть буцім-то від «серцевої недостаточності». А те, що він був побити ніхто навіть не звернув уваги. Коли брат перебував у Вінницькій тюрмі і очікував розпреділення до колонії, то він своїй матері сказав, аби лише не відправили відбувати покарання до колонії 114 Могилів – Подільського району, начальник Лисенко якої влаштовує над засудженими набагато ізощренні методи катування ніж їсти нечистоти та опускати людей у яму із людськими відходами. Як страшилку розповідають, що один в’язень не витримав знущання начальника колонії 114 і стрибнув на колючий провід по якому було пущено струм. Тоді цю смерть скрили. Щоб його не перевели до колонії 114 моя мати вимушена була дати декому гроші. Прошу надрукувати мого листа. Громада повинна знати, що насправді відбувається за колючим дротом. З щирою повагою Наталка М., ваша постійна доброзичлива читачка.