Тернопольские великие комбинаторы
Нещодавно,
шановні читачі, до вашої уваги було запропоновано історію про те, як
славні нащадки великого комбінатора Остапа Сулейман Берта Марія Бендера
і його славного поплічника Шури Балаганова, гідні діти лейтенанта
Шмідта – директор тернопільської будівельної компанії «Будівельник»
Зеник Щепановський і нещодавно вільний гірський карпатський орел, а
нині – голова Тернопільської ОДА Юрчик Чижмарь впевнено і нахабно
дерибанять тернопільську землю (http://h.ua/story/93563/). Проте
згадана історія має своє продовження і автор, сповнений надії на
розуміння читачів і відповідну реакцію з боку компетентних органів,
знову взявся за перо.
Проте, коротко нагадаємо, що ж спонукало автора підняти нагора зазначену тему. А причина доволі проста: набридло, що безкарність і кумівство в наш час породжують тотальне нехтування законодавства і корупцію у владних структурах. Не стала виключенням із загального списку й Тернопільщина. Саме на теренах Богом благословенної тернопільської землі у часи кучмівської вседозволеності розпочав свою бурхливу діяльність директор місцевої будконтори пан Щепановський. Правдами і неправдами йому вдалося отримати земельні ділянки, на яких згодом, без наявності будь-яких визначених законом дозвільних документів, почали стрімко виростати новобудови. І все було б гаразд, якби пан Зеник заручився підтримкою новообраної Тернопільської міськради, але роги достатку були круто обламані і баран (даруйте, пан Щепановський) залишився без приплоду. Трест лопнув. В пору було б перейменувати «Будівельник» на «Рога і копита» і зайнятися заготівлею сировини для потреб народного господарства.
І так би й канули в лету усі найзаповітніші мрії великого комбінатора пана Зеника, але, як панацея від будівельного запору, як кухоль холодного пива в полудневу спеку, в область із Дикого Заходу прибув прямий нащадок ільфовського Шури Балаганова, молодий і обдарований Ю.Чижмарь. Дуже швидко необхідні стосунки були налагоджені і формула кохання була переписана по новому: пану Щепановському – сприяння в отриманні земельних наділів і вирішення проблем з паперами, піонеру Юрі – частку від проданих квартир і декілька власних будиночків на селі. І вже збирався закричати наш Остап (читаємо — Щепановський) на увесь світ: «— Вот я и миллионер! Сбылись мечты идиота!», але на заваді стала принципова позиція депутатів міськради і Зеник зрозумів, що ніколи не доб’ється того, чого Коля Остен Бакен добився від Інги Зайонц, подруги його дитинства. І тут все почалося…
На допомогу товаришу прорабу прийшов удільний князь Юрій зі всіма своїми владними можливостями і повноваженнями. В бій були залучені наїзди, залякування, перевірки діяльності міськради, блокування місцевих ініціатив. Активно були залучені прокуратура і міліція, 18 березня навіть порушили липову кримінальну справу про ніби то зловживання службовим становищем посадовими особами мерії. Під шумок вирішили наїхати й на мера і його сім’ю. Славні і незаплямовані працівники місцевого УБОЗУ провели перевірку діяльності благодійного фонду, який очолює дружина міського голови, матеріали перевірки направили в міську прокуратуру і долучили до матеріалів кримінальної справи. Одним словом, дави непокірних танками. Але часи, коли можна було кричати «паложиш партбілєт», уже пройшли. А готуючись до потужного стрибка на київські висоти в крісло заступника одного з міністрів, піонер Юра (Чижмарь) мав би пам’ятати, що земля кругла і до гір далеко, а чим вища шафа, тим голосніше вона падає.
Тепер хочу задати запитання, яке уже пів року напрошується у переважної більшості населення області: доки будемо у владі терпіти варягів і халіфів на один день, доки кожен, кого «послали» облагороджувати своєю присутністю Тернопільщину, приїжджатиме сюди з однією метою – хапнути побільше, призначити на керівні посади бездарних родичів, щоб і від них систематично отримувати мзду, позвільнявши з посад справжніх фахівців, доки вискочки і дилетанти вчитимуть нас жити на власній землі, в той же час нещадно її обкрадаючи.
І ще. Хотілося б запитати представників правоохоронних органів – міліцію, прокуратуру, СБУ, куди спрямовані їх погляди, і чи не на цій землі вони росли і виховувались? Доки прийшлі князьки будуть тягнути у вас з під носа набуте вашими батьками, дідами і прадідами, коли врешті решт буде покарано, або хоча б розглянуто дії керівника області, який лобіює власні інтереси з висоти своєї посади, а не прибиральниці чи завгоспа, який виніс з роботи кусок бляхи, щоб закрити дірку на стрисі. Запитань багато, але відповіді поки що нема. І хто зна, чи буде…
А на разі знову хочеться повернутися до класиків жанру і процитувавши Ільфа і Петрова, нагадати пану губернатору, яка доля спіткала його попередника Шуру Балаганова: «Обладатель пятидесяти тысяч украл сумочку, в которой были черепаховая пудреница, профсоюзная книжка и один рубль семьдесят копеек денег. Вагон остановился. Любители потащили Балаганова к выходу. Проходя мимо Остапа, Шура горестно шептал: — Что ж это такое? Ведь я машинально. В окно Остап увидел, как к группе скорым шагом подошел милиционер и повел преступника по мостовой».
З надією на перемогу верховенства права і нагадуючи девіз Жиглова «Вор должен сидеть в тюрьме», ваш Гомер Станіславович.
Проте, коротко нагадаємо, що ж спонукало автора підняти нагора зазначену тему. А причина доволі проста: набридло, що безкарність і кумівство в наш час породжують тотальне нехтування законодавства і корупцію у владних структурах. Не стала виключенням із загального списку й Тернопільщина. Саме на теренах Богом благословенної тернопільської землі у часи кучмівської вседозволеності розпочав свою бурхливу діяльність директор місцевої будконтори пан Щепановський. Правдами і неправдами йому вдалося отримати земельні ділянки, на яких згодом, без наявності будь-яких визначених законом дозвільних документів, почали стрімко виростати новобудови. І все було б гаразд, якби пан Зеник заручився підтримкою новообраної Тернопільської міськради, але роги достатку були круто обламані і баран (даруйте, пан Щепановський) залишився без приплоду. Трест лопнув. В пору було б перейменувати «Будівельник» на «Рога і копита» і зайнятися заготівлею сировини для потреб народного господарства.
І так би й канули в лету усі найзаповітніші мрії великого комбінатора пана Зеника, але, як панацея від будівельного запору, як кухоль холодного пива в полудневу спеку, в область із Дикого Заходу прибув прямий нащадок ільфовського Шури Балаганова, молодий і обдарований Ю.Чижмарь. Дуже швидко необхідні стосунки були налагоджені і формула кохання була переписана по новому: пану Щепановському – сприяння в отриманні земельних наділів і вирішення проблем з паперами, піонеру Юрі – частку від проданих квартир і декілька власних будиночків на селі. І вже збирався закричати наш Остап (читаємо — Щепановський) на увесь світ: «— Вот я и миллионер! Сбылись мечты идиота!», але на заваді стала принципова позиція депутатів міськради і Зеник зрозумів, що ніколи не доб’ється того, чого Коля Остен Бакен добився від Інги Зайонц, подруги його дитинства. І тут все почалося…
На допомогу товаришу прорабу прийшов удільний князь Юрій зі всіма своїми владними можливостями і повноваженнями. В бій були залучені наїзди, залякування, перевірки діяльності міськради, блокування місцевих ініціатив. Активно були залучені прокуратура і міліція, 18 березня навіть порушили липову кримінальну справу про ніби то зловживання службовим становищем посадовими особами мерії. Під шумок вирішили наїхати й на мера і його сім’ю. Славні і незаплямовані працівники місцевого УБОЗУ провели перевірку діяльності благодійного фонду, який очолює дружина міського голови, матеріали перевірки направили в міську прокуратуру і долучили до матеріалів кримінальної справи. Одним словом, дави непокірних танками. Але часи, коли можна було кричати «паложиш партбілєт», уже пройшли. А готуючись до потужного стрибка на київські висоти в крісло заступника одного з міністрів, піонер Юра (Чижмарь) мав би пам’ятати, що земля кругла і до гір далеко, а чим вища шафа, тим голосніше вона падає.
Тепер хочу задати запитання, яке уже пів року напрошується у переважної більшості населення області: доки будемо у владі терпіти варягів і халіфів на один день, доки кожен, кого «послали» облагороджувати своєю присутністю Тернопільщину, приїжджатиме сюди з однією метою – хапнути побільше, призначити на керівні посади бездарних родичів, щоб і від них систематично отримувати мзду, позвільнявши з посад справжніх фахівців, доки вискочки і дилетанти вчитимуть нас жити на власній землі, в той же час нещадно її обкрадаючи.
І ще. Хотілося б запитати представників правоохоронних органів – міліцію, прокуратуру, СБУ, куди спрямовані їх погляди, і чи не на цій землі вони росли і виховувались? Доки прийшлі князьки будуть тягнути у вас з під носа набуте вашими батьками, дідами і прадідами, коли врешті решт буде покарано, або хоча б розглянуто дії керівника області, який лобіює власні інтереси з висоти своєї посади, а не прибиральниці чи завгоспа, який виніс з роботи кусок бляхи, щоб закрити дірку на стрисі. Запитань багато, але відповіді поки що нема. І хто зна, чи буде…
А на разі знову хочеться повернутися до класиків жанру і процитувавши Ільфа і Петрова, нагадати пану губернатору, яка доля спіткала його попередника Шуру Балаганова: «Обладатель пятидесяти тысяч украл сумочку, в которой были черепаховая пудреница, профсоюзная книжка и один рубль семьдесят копеек денег. Вагон остановился. Любители потащили Балаганова к выходу. Проходя мимо Остапа, Шура горестно шептал: — Что ж это такое? Ведь я машинально. В окно Остап увидел, как к группе скорым шагом подошел милиционер и повел преступника по мостовой».
З надією на перемогу верховенства права і нагадуючи девіз Жиглова «Вор должен сидеть в тюрьме», ваш Гомер Станіславович.
Добавить закладку при помощи:
Версия для печати