На думку Андрія Кожем’якіна, «жодна економія не може мати виправдання і є недопустимою, коли у людей, на яких лежать надзвичайно висока відповідальність за безпеку держави, захист національних інтересів, забезпечення елементарного порядку на вулицях та безпека наших дітей забирають останнє, що утримує їх та їхні родини на грані виживання». дальше

Попри те, що автор цих рядків не пише на Інтернет-форумах (за винятком «ОРД» - і то дуже рідко), не просиджує годинами в Мережі й не взагалі не цікавиться віртуальним життям віртуальних персонажів, він може з гордістю записати в свій актив дві видатні заслуги перед Інтернет-спільнотою. По-перше, саме завдяки нашим напучуванням (і, взагалі, благодатному впливу) широкознаний адвокат і телезірка Тетяна Монтян перестала писати матюки на форумі «Української правди». А, по-друге, саме я переконав Тетяну, що головний редактор і власник «Української правди» Альона Дудєлка … пардон, Альона Притула не взяла гроші за шалене рекламування так званої «акції» під назвою чи то «Достали», чи то «Поссали», чи то «Отсосали». А між тим, переконати Тетяну – це не в дудку свиснути. Тільки-но на першій сторінці УП з’явився «Манифест среднего класа» за підписом такого собі Юрія Романенка, як мені зателефонувала Тетяна Монтян і в притаманних їй ніжних висловах поцікавилася, «скільки, на твою думку, бабла взяла Притула за рекламу цієї срані?». дальше

Заява Співголови Громадської Ради з дотримання прав людини при УМВС України у Вінницькій області, Голови Вінницької правозахисної групи Дмитра Гройсмана

У ніч з 23 на 24 травня цього року в під‘їзді вінницького будинку, де я проживаю, на мене було скоєно напад двома особами, які завдали мені тілесних ушкоджень. Перебуваючи в лікарні після нападу, а також згодом, я був глибоко вражений кількістю простих і електронних листів, дзвінків і навіть пропозицій різноманітної допомоги від, часом, зовсім незнайомих мені людей. Я ніколи не просив Уповноваженого ВР України з прав людини Ніну Іванівну Карпачову приділяти особливої уваги ходу розслідування нападу на мене, але і не заперечував цьому, оскільки вважав і вважаю, що напад було здійснено виключно у зв‘язку із моєю правозахисною діяльністю у складі Вінницької правозахисної групи.

Я чесно співпрацював зі слідством у дивній кримінальній справі №08270494, порушеній, нібито, за фактом хуліганства, хоча очевидним був мотив нападу з метою нанесення тілесних ушкоджень. Я чесно повідомив слідство про те, що практично єдиними можливими замовниками чи організаторами нападу на себе я можу вважати осіб, які входять у коло керівників пенітенціарних установ Вінницької області. Зокрема я пов‘язував і пов‘язую напад на себе із публікацією на інтернет-ресурсі «Українська правда» моєї статті «Не зрадь шайтан», та наполегливими намаганнями Вінницької правозахисної групи покласти край практиці жорстоких катувань та фашистських знущань над засудженими, яку, за інформацією, що регулярно поступає до ВПГ, насаджує Заслужений юрист України, полковник внутрішньої служби, начальник Стрижавської виправної колонії №81 Державного департаменту України з питань виконання покарань Магомед Расулович Магомаєв.

Злочин проти мене готували люди, які точно знали, що міліція ніколи не буде їх шукати, тому вони не особливо обтяжували себе приховуванням слідів готування до злочину та замітанням слідів. Треба було бачити «кислі» обличчя слідчих, коли з‘ясувалося, що троє осіб незалежно упізнали фоторобот одного із нападників, чий запис голосу та номер телефону був також переданий міліції.  Вже незабаром мені стало відомо, що з МВС України слідчим надійшла вказівка – тихенько закрити кримінальну справу, для чого перед судмедекспертами було поставлено завдання кваліфікувати тілесні ушкодження як «легкого ступеня тяжкості» з подальшою перекваліфікацією у справу приватного обвинувачення.

Перебуваючи на громадських засадах на виборній посаді Співголови вінницької громадської ради з дотримання прав людини в діяльності УМВС облсті, я жодного разу не поцікавився тим, як просувається розслідування кримінальної справи щодо нападу на мене. Лише один раз, я звернувся до свого слідчого пані Левицької, коли до мене за власною ініціативою прийшла людина, яка повідомила про те, що на неї було незадовго до нападу на мене скоєно напад, в ході якого ця людина добре бачила обличчя нападників, оскільки можливі мотиви організації нападу як на мене, так і на цю людину співпадали, я продемонстрував їй фоторобот нападника, в якому  жертва впізнала і свого кривдника. Пані Левицька обіцяла мені провести перевірку цієї інформації, але, як мені потім стало відомо, із вказаною особою не зустрілася.

Я би не ніколи не став витрачати час на інформування суспільства про хід розслідування нападу на мене, якби сьогодні я дізнався, що завтра – 24 грудня 2008 року в Києві, на засіданні ГР МВС України з дотримання прав людини за участю міністра внутрішніх справ Луценка планується заслухати питання: «Про хід розслідування кримінальної справи за фактом нападу на координатора Вінницької правозахисної групи Гройсмана Д.Л.»
 
У зв‘язку з цим, я хочу офіційно заявити наступне:

1. Ніколи не ініціював і не міг з огляду на свою правосвідомість ініціювати розгляд на засіданні Громадської Ради МВС України питання про «хід розслідування кримінальної справи».

2. Мене ніхто не запрошував на вказане засідання в Київ.

3. Я вважаю винесення цього питання на публічне обговорення свідомою провокацією проти мене, якого потім можна буде звинувати у використанні своєї причетності до системи громадських рад МВС України у власних цілях.

4. Мою відразу викликає  цинічний і зухвалий систематичний правовий нігілізм міністра внутрішніх справ України Юрія Луценко, який готовий заради дешевого піару поширювати секретні матеріали оперативно-розшукових справ, організовувати прослуховування телефонів журналістів, хизуватися своїм «расизмом», видавати на катування біженців, покривати злочинців в погонах. Я не хочу, аби в публічній зневазі до кримінального права практикувалися на прикладі кримінальної справи, де я є постраждалим.

5. Мені сумно, що обговорювати на посиденьках з міністром хід розслідування кримінальної справи щодо нападу на мене погодилися мої колишні колеги – члени ГР при МВС України з числа активістів правозахисних організацій. Але це лише характеризує їхню правосвідомість. Втім, від кавалерів «Ордену свободи», які отримують його з тих самих рук, що невдовзі перед цим вручали значок Заслуженого юриста України Магомеду Магомаєву, годі чекати чогось іншого.

6. Я не вірю в те, що в період, коли при владі в державі  залишаються такі люди як Віктор Ющенко, Юрій Луценко, Василь Кощинець можна буде завершити розслідування обставин нападу на мене і покарати винуватих. Але покарання обов‘язково настане, одночасно із покаранням за корупцію, розкрадання, катування, порушення права на свободу мирних зібрань, напади на інших громадських активістів, депортації біженців.

7. Якщо члени ГР МВС України дійсно хочуть долучитися до розслідування злочинів міліції проти прав людини, для чого і створювався цей інститут, нехай звернуться до мене і ми разом спробуємо перевірити повідомлення про катування людей в міліцейських застінках Вінниці, Шаргорода, безчинства міліціонерів в м.Бар, та на вулицях обласного центру. Сподіваюся, що члени ГР також нарешті зможуть організувати розслідування обставин незаконної депортації з України тамільських шукачів притулку в лютому цього року, убивства міліціонером бездомної особи в місті Зугрес на Донеччині та інших порушеннях прав людини міліцією.

8. Прошу поширити цю заяву на засіданні ГР МВС України в Києві 24 грудня 2008 року.

Я роблю цю заяву як приватна особа. Вказую свої правозахисні «посади» виключно тому, що вони пов‘язані із суттю заяви, яка подається нижче.

Дмитро ГРОЙСМАН

Редакция «ОРД» в очередной раз обращает внимание министра внутренних дел Украины Юрия Луценко на то, что в соответствии с уголовно-процессуальным законодательством нашей страны следователь является самостоятельной процессуальной фигурой. Проверять и комментировать работу следователя при расследовании конкретных уголовных дел может только начальник следственного отдела и надзорный прокурор. При этом все свои указания и комментарии они обязаны давать письменно с приобщение к материалам уголовного дела. Министр внутренних дел Украины, будучи руководителем органа дознания, не наделен правом знакомиться с материалами уголовных дел и, тем более, информировать об этом посторонних людей – он обязан лишь выполнять отдельные поручения следователей.
 

 дальше

Есть такой способ защиты информации – забалтывание. По своей сути – это распространение через СМИ сплетен на одну, выбранную тему или об одном, выбранном объекте. Обычно это выглядит так: несколько человек, сознательно, по заранее отработанной схеме, публикуют в различных изданиях серию статей под псевдонимами. Как вариант: готовые тексты передают действующим журналистам, которым платят за использование их имен. В этом случае, осуществляется вербовка кадров для создания «серых» информационно-пропагандистских сетей. В задачи которых входит: сбор и обработка под искажение информации. Прикрытие, обычно своими именами, информационных атак. Искажение, забалтывание опасной информации. Подготовка и выпуск статей, определенной группой кураторов, направленности. В этих статьях «открывают» несуществующие факты. Потом, эта же группа (либо группа кураторов для журналистов) готовит следующую информационную волну. Ее цель – анализ, но уже в других изданиях и под другими именами, ранее разработанной (искаженной, ложной) и уже поданной информации. Конечная цель забалтывания – втянуть в информационную волну как можно большее количество журналистов. Случая, когда бы журналисты на это не попались – пока не знаю. дальше