Чергове покращення від Вищої кваліфікаційної комісії суддів України

Дріб’язок, але приємно: 17 травня 2012 я виграв довгоочікуване парі. Саме в цей день Верховна Рада України повністю виправдала мої прогнози, викладені 11 січня цього року в статті «Жека 20 відсотків», і на подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України без жодного застереження обрала суддею безстроково легендарного Євгенія Валерійовича Аблова – заступника голови Окружного адміністративного суду м.Києва.

За п’ять років роботи в адміністративних судах Одеси та Києва колишній старший прокурор відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства прокуратури Одеської області Євгеній Аблов встиг настільки оскандалитись, що навіть скептики пророкували, що голова ВККСУ Ігор Самсін не наважиться вносити його кандидатуру для обрання суддею безстроково. І тільки я, на правах першого біографа Євгенія Валерійовича, стверджував що Окружний адмінсуд Києва без Аблова – це як пісня без баяна (http://ord-ua.com/2012/01/11/zheka-20-vidsotkiv/ ).

Для чистоти експерименту я ще 27 січня 2012 року направив лист до ВККСУ з описом подвигів Євгенія Валерійовича, за які на нього треба було б наручники вдягнути, а зовсім не суддівську мантію. Лист поданий нижче, а читачам дуже рекомендую пройтись по посиланню «Ютуба» й подивитись телевізійних репортаж про те, як суддя Одеського окружного адміністративного суду Аблов міняв адміністративні кордони в курортній зоні чорноморського узбережжя.

У Вищу кваліфікаційну комісію суддів України

вул. Жилянська, 120 А, м. Київ, 01032

Вища кваліфікаційна комісія суддів України 22 листопада 2011 року повідомила про підготовку матеріалів щодо обрання АБЛОВА Євгенія Валерійовича на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково.

Відповідно до ч.3 ст.76 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вища кваліфікаційна комісія суддів України здійснює перевірку дотримання кандидатом на посаду судді безстроково вимог статті 127 Конституції України, статей 53, 64 цього Закону, а також розглядає звернення громадян, громадських організацій, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо діяльності кандидата.

Виходячи з наведеного, інформую Вищу кваліфікаційну комісію суддів України про неодноразові випадки ухвалення Абловим Є.В. неправосудних судових рішень, демонстративне ігнорування ним вимог процесуального законодавства та брутальне порушення норм матеріального права в ході розгляду адміністративних справ на посадах судді Одеського окружного адміністративного суду та Окружного адміністративного суду м.Києва. Випадки ухвалення Абловим Є.В. неправосудних рішень неодноразово висвітлювались засобами масової інформації, що призвело до підриву авторитету судової влади.

Зокрема мною, журналістом Володимиром Бойком, 11 – 17 січня 2012 року в Інтернет-виданні «ОРД» була опублікована стаття «Жека 20 відсотків», що вийшла в трьох частинах і розміщена в мережі Інтернет за адресами http://ord-ua.com/2012/01/11/zheka-20-vidsotkiv/ , http://ord-ua.com/2012/01/13/zheka-20-vidsotkiv-2/ , http://ord-ua.com/2012/01/17/zheka-20-vidsotkiv-3/. У цій статті, зокрема, розповідається про розгляд суддею Одеського окружного адміністративного суду Абловим Є.В. адміністративної справи №2а-10947/09/1570 за позовом Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», Головного управління Держкомзему в Одеській області, Відділу Держкомзему у м. Білгород-Дністровський Одеської області, Затоківської селищної ради, Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» в особі Одеської регіональної філії, Сергіївської селищної ради про визнання дій незаконними та скасування відомостей.

Постановою від 13.05.2010 у справі №2а-10947/09/1570 Одеський окружний адміністративний суд під головуванням Аблова Є.В. ухвалив, по-суті, змінити адміністративні кордони та «визнати відсутність у Затоківської селищної ради компетенції щодо розпорядження масивом земель загальною площею 614,3 га, який розташований з правого боку гирла Дністровського лиману на косі Кароліно-Бугаз від мосту до села Кароліно-Бугаз Овідіопольського району Одеської області та знаходиться за межами населеного пункту селища Затока, м.Білгород-Дністровського, Одеської області».

Суд також постановив:

«Зобов’язати Головне управління Держкомзему в Одеській області виключити з державної статистичної звітності за формою 6-зем данні про те, що землі селищ Затока та Сергіївна входять до складу земель міста Білгород-Дністровського, Одеської області та масиви земель загальною площею 614,3 га, який розташований на косі Кароліно-Бугаз входить в межі селища Затока, а масив земель загальною площею 538,9 га до меж селища Сергіївка.

Заборонити Затоківській селищній раді приймати рішення щодо передачі у власність, користування, вилучення земель та здійснювати повноваження передбачені ст.12, ст.118, ст.123, ст.144, ст.151 Земельного кодексу України, відносно масиву земель загальною площею 614,3 га, який розташований з правого боку гирла Дністровського лиману на косі Кароліно-Бугаз від мосту до села Кароліно-Бугаз Овідіопольського району Одеської області та знаходиться за межами населеного пункту селища Затока, м.Білгород-Дністровського, Одеської області».

Зазначена постанова викликала колосальний суспільний резонанс як з причини кричущого ігнорування суддею Абловим Є.В. вимог чинного законодавства, так і у зв’язку з тяжкими наслідками, що потягнуло це явно незаконне судове рішення.

Постанова про «визнання відсутності компетенції щодо розпорядження земельним масивом» була ухвалена без скасування розпорядження Ради Міністрів УРСР № 1442-р від 24.11.1966 року, яким було прийнято пропозицію Одеського облвиконкому про передачу 614,3 га земель на косі Кароліно-Бугаз селищу міського типу Затока Білгород-Дністровської міськради Одеської області. При цьому до правовідносин, що виникли в 1965 році Аблов Є.В. застосував норми Земельного кодексу УРСР 1970 року, Земельний кодекс УРСР 1990 року та Земельний кодекс України 2001 року – замість Постанови Ради Міністрів СРСР «Про додаткову передачу деяких питань господарського і культурного будівництва на вирішення Міністрів союзних республік» від 29 серпня 1957 року № 1041.

На окремий наголос заслуговує та обставина, що суд під головуванням Аблова Є.В. не знайшов підстав для застосування строку позовної давності, мотивуючи це тим, що рішення про фактичну зміну адміністративних кордонів породжує правові наслідки тільки на майбутнє. А оскільки Кодекс адміністративного судочинства України не передбачає жодних винятків зі ст. 99 КАС України, Аблов Є.В. застосував «аналогію права» й у якості взірця послався на повноваження Конституційного Суду України, який розглядає питання про відповідність законів і Указів Президента Конституції України незалежно від того, коли ці акти були видані.

Зазначена постанова Одеського окружного адміністративного суду від 13.05.2010 у справі №2а-10947/09/1570 була визнана незаконною та скасована ухвалою від 27.10.2010 Одеського адміністративного апеляційного суду. Але Аблов Є.В. зразу після відкриття провадження по справі виніс ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову, що призвело до тяжких наслідків. Зокрема, за час дії ухвали по забезпеченню позову були роздані в довгострокову оренду земельні ділянки в курортній зоні Дністровського лиману, що належать Затоківській селищній раді. Внаслідок фактичної зміни адміністративних кордонів десятки будинків с.Затоки опинились за межами населеного пункту, внаслідок чого їх мешканці автоматично втратили реєстрацію та були позбавлені багатьох прав і свобод, зокрема – виборчого права.

Телевізійний репортаж про ці події наразі розміщений в мережі Інтернет за адресою:

http://www.youtube.com/watch?v=ZYZI0ILyRrw&feature=player_embedded

Одначе Аблов Є.В. не тільки не був покараний за явно протиправні судові рішення, але й отримав призначення на посаду заступника Окружного адміністративного суду м.Києва. За час роботи в Окружному адміністративному суді м.Києва поведінка Аблова Є.В. та ухвалені ним судові рішення неодноразово ставали предметом критики в засобах масової інформації. Зокрема в моїй статті, що додається, наводяться випадки спізнення Аблова Є.В. у судові засідання та оцінювання ним позовних вимог ще на стадії попереднього провадження.

На окрему перевірку заслуговує інформація про те, що Аблов Є.В. до жовтня 2005 року користувався двома ідентифікаційними кодами, один з яких був відкритий ДПІ у Жовтневому районі м.Одеса (за місцем його роботи), а другий – Білгород-Дністровською об’єднаною ДПІ завдяки сприянню його батька, заступника голови Білгород-Дністровською райдержадміністрацією. Маючи два ідентифікаційні коди, Аблов А.Є. мав можливість подавати дві декларації про доходи та приховувати наявність у нього нерухомості в м.Білгород-Дністровському (за адресою м.Білгород-Дністровський, пров.Франка, буд. 15, кв.41 та м.Білгород-Дністровський, вул. Провадійська, буд. 16, кв. 12).

Прошу перевірити викладені вище факти та вжити заходи в межах компетенції Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з метою недопущення обрання Аблова Євгенія Валерійовича на посаду судді безстроково.

БОЙКО В.М.

27 січня 2012 року

Після того, як я отримав люб’язну відповідь за підписом голови ВККСУ Ігоря Самсіна, що мій лист буде обов’язково врахований при вирішенні питання про надання Аблову Є.В. рекомендації щодо обрання суддею безстроково, навіть закоренілі песимісти стали обвинувачувати мене в паплюженні світлого образу керівництва Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. І навіть запевняли, що Самсін не наважиться влаштувати публічний скандал, натомість, як виняток, докладе зусилля для того, щоби все ж таки зупинити бурхливу суддівську кар’єру Євгенія Валерійовича.

Тільки я з тих прогнозів сміявся й пророкував, що виняток буде полягати лише в одному – Аблову, на відміну від багатьох інших суддів, не доведеться платити за позитивний висновок ВККСУ. Недарма пан Аблов замість того, щоби отримувати тюремну пайку за одеські витівки, одержав посаду заступника голови адміністративного суду столиці. Оскільки він належить до обслуги чи не найвідомішого одесита – Сергія Васильовича Ківалова, голови Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя. І хоча злі язики стверджують, що між Ківаловим і Портновим з Самсіним пробігла чорна кішка на ґрунті доступу до ринку замовних судових рішень, це аж ніяк не позначається на кадрових призначеннях.

Тим більше, що свою скандальну постанову про земельний дерибан у с.Закотока Одеської області Євген Валерійович виносив на користь людей, яких всі ті ж самі злі язики пов’язують з паном Ківаловим. І тому якби Самсін не забезпечив би обрання Аблова на посаду судді безстроково, це б означало оголошення воєнних дій між двома потужними угрупованнями. Але про це ми розповімо наступного разу – і про, хто саме познайомив Аблова з Ківаловим, і про таку собі Ірину Сергіївну Орехову, і про те, ким вона доводиться Сергію Васильовичу, і про її чоловіка – прокурора Шевченківського району м.Києва Сергія Нечипоренка, і про близького друга Нечипоренка та його колишнього колегу по Шевченківській райпрокуратурі, а нині – голову Окружного адміністративного суду м.Києва Павла Вовка, і про те, що ж саме трапилось з 600га курортної землі на чорноморському узбережжі…

А ось Ірині Бухтіяровій, яка того ж дня 17 травня 2012 року з легкої руки Самсіна отримала від Верховної Ради «добро» на посаду судді Вищого адміністративного суду України, напевно, пощастило трохи менше, ніж Аблову. Думається, їй довелось добряче заплатити, оскільки безкоштовно вона чи навряд би стала суддею адміністративної «вишки». І зовсім не тому, що ані дня не працювала в системі адміністративних судів (Ірина Олександрівна всю свою суддівську кар’єру прикрашала собою виключно Вор-суд, себто Ворошиловський районний суд м.Донецька). А через те, що ще п’ять років тому Вища рада юстиції прийняла рішення від 21.02.2007 №130 звільнити її з посади за порушення присяги судді.

Про пані Бухтіярову, відому під прізвиськом «Ірка-шалава», у Донецьку складають легенди, саги та билини. Переконана у власній безкарності, Бухтіярова давно вже не замислюється ані над тим, що пише в судових рішеннях, ані над тим, що коїть у судових засіданнях. Облаяти чи навіть побити відвідувача суду – це для Бухтіярової звична справа. Тим не менш, для Самсіна цілком природнім є рекомендувати подібні екземпляри до роботи у вищому спеціалізованому суді. Тож хай тепер не дивується голова ВККСУ пліткам про ті захмарні суми, які начебто сплачують судді на кшталт Бухтіярової за рекомендацію про обрання безстроково чи переведення з одного суду до іншого, більш прибуткового.

Також важко повірити, що Самсін без жодного меркантильного інтересу затягує винесення рішення ВККСУ про відмову в наданні рекомендації для обрання безстроково судді Алуштинського міського суду Автономної Республики Крим Миколі Любинецькому. Пан Микола – постать відома. Ще в бутність роботи в прокуратурі він неодноразово притягувався до дисциплінарної відповідальності за п’янство та неналежне виконання службових обов’язків. Урешті-решт з великим скандалом він був звільнений улітку 2006 року з органів прокуратури після самогубства мешканки Алушти Наталії Кобелевої, в якої Любинецькій відібрав земельну ділянку. Ця ділянка, що так приглянулась прокурору Любинецькому, була єдиним засобом до існування Кобелевої та її неповнолітнього сина. Доведена до відчаю погрозами Любинецького відправити сина за ґрати, а саму її – до психіатричної лікарні, жінка вистрибнула з 5-го поверху.

Після втручання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Ніни Карпачової за фактом доведення Наталії Кобелевої до самогубства була порушена кримінальна справа. Але Любинецький через місяць після трагедії, 31 липня 2006 року, Указом Президента Ющенка був призначений суддею й отримав недоторканність. Знадобилось три з половиною роки, щоби Ющенко зрозумів, що ж він накоїв. 24 лютого 2010 року, за лічені години до завершення президентства, у традиціях своєї безумної нормотворчості Віктор Андрійович видав Указ №252/2010 про скасування Указу від 31 липня 2006 року №660/2006 про призначення Любинецького суддею.

Очевидно, що цей Указ, як і десятки аналогічних витворів Секретаріату Президента часів Ющенка, був беззаконним. Любинецький оскаржив його до Вищого адміністративного суду України й 7 вересня 2011 року Указ про скасування Указу, цілком природно, був судом скасований. Після чого Любинецький подав до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України заяву про обрання його суддею безстроково, позаяк він, типу, «відпрацював» суддею п’ять років.

Судячи з того, що «його честь» ще на початку цього року прикріпив до заднього скла свого шикарного автомобіля «Ауді-6» (номер держреєстрації АК 99 94 АО) оголошення «Продається» із зазначенням свого мобільного телефону 050 529 62 09, у ВККСУ йому намалювали таку цифру, що довелось вивертати кишені та продавати все, нажите непосильним трудом. Але суддівська мантія того варта – за рік-другий, якщо тільки Самсін організує Любинецькому безстрокове суддівство, «його честь» заробить і на нову машину, яка буде не гірше ніж у Самсіна.

До речі, а чи не хоче голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів України пояснити, хто саме, а головне – за що, подарував йому недавно BMW? І чому він досі їздить без номерних знаків державної реєстрації? Ми розуміємо, що в пана Самсіна у зв’язку з переведенням кількох новопризначених суддів до Києва трапилось раптове покращення і навіть поздоровляємо його з новим придбанням. Але все ж таки номери треба на машину повісити.

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»