ORD

Человек не терпит насилия!

Вы можете читать нас на следующих доменах:
ord-ua.info ord-ua.biz ord-ua.org

RSS Вот и встретились два одиночества: у Кузьмина – дефицит идей, у Мельниченко – дефицит денег

 

 

Похоже, что у Рената Кузьмина совсем уже плохо с идеями насчет привязки Юлии Тимошенко к убийству Щербаня. А обещание нужно выполнять – иначе «главпацан» не поймет. Уже что только Кузьмин не пытался использовать в качестве «привязки» Тимошенко к Щербаню. И показания сына Щербаня, «прихваченного» убийством на охоте, и захват в заложники жены Кириченко, с тем чтобы шантажировать последнего, и Обиходу денег на книгу дали, чтобы он рассказал, как ему «не дали посадить Юлю».И все как-то неубедительная аргументация получается, абсолютно не юридическая, а чисто «пиар галимый». И вот уже видно совсем от безвыходности пришлось Ренату Равильевичу «выпускать Берлагу», то бишь Колю Мельниченко. Уж не знаю, во сколько ему это обошлось, думаю, что недорого, потому как Коля со своими попытками продать очередной «кусочек пленок» всем уже надоел, а деньги опять кончились. В результате родилось очередное «доказательство от Кузьмина» в виде бутафорского выступления Мельниченко якобы в американском пресс-клубе о том, что он лет 12 назад слышал что-то о том, как Кучма утверждал, что Тимошенко оплатила убийство Щербаня. Ну просто блеск, а не доказательство. Бабушка что-то слышала еще когда была девушкой. Или дедушкой.

 

Я так понимаю, что выпусканием Мельниченко Кузьмин «оттягивает свой конец», так как дело решительно не «шьется», а Янукович требует результата. Даже как-то жалко Рената Равильевича. Не получилось из него комиссара Катаньи, придется переквалифицироваться в управдомы.

 

Вообще, заявления Мельниченко, впрочем, как и экспромты Кузьмина не стоили бы даже времени прочтения. Но раз уж прочлось, то вспомнилась очень смешная, так и не изданная книга Мельниченко, несколько глав из которой мы предложим читателю. Понятно, что верить Коле – себя не уважать, но несколько забавных моментов там есть. Например о том, как Клюев оплачивал транспортировку больного Мельниченко в Германию, о том, как Ющенко собирался сделать Мельниченко главой СБУ, или в крайнем случае первым зампредом, а Януковича уже в бытность его Президентом кто-то коварно «писал» и как оказалось, Виктор Федорович пообещал Колю «урыть». В общем, для воскресного чтения вполне сойдет.

Станислав Речинский, «ОРД»





Главы из неопубликованной книги Николая Мельниченко:





«Після того, як в Україні відбулася мирна буржуазна революція, що отримала назву помаранчевої, після того, як мільйонери перемогли мільярдерів, і Ющенко за юридичної допомоги Кучми став Президентом, я усвідомив: в моєму житті почався найскладніший період!

Будучи абсолютно переконаним, що Кучма виторгував собі гарантії недоторканості за скоєні ним злочини, я був впевнений, що всіх, хто вийшов на протестуючий Майдан, повіривши в обіцянки Ющенка, зокрема, що «бандити сидітимуть у тюрмах», цинічно використали. Запитаєте, чи був інший шлях? Безумовно, був. Саме тоді, коли на вулиці вийшли сотні тисяч громадян, потрібно було не зупиняти Тимошенко, яка зі своїми однодумцями уже мала на меті взяти штурмом «лігво зла» в Україні — Адміністрацію Президента. Складно передбачити, яка б наразі доля чекала на Кучму: чи доля Чаушеску, чи доля Мілошевича. Але, у будь-якому випадку, це було б чимось на зразок щеплення від корупції для багатьох поколінь українців! На жаль, народ перехитрили!

Стало зрозуміло: нова влада в Україні буде лише створювати видимість розслідування злочинів! Адже влада поліцаїв страшніша, ніж влада ворогів у селі. Коли керують вороги, то, принаймні, видно – це свої, а ті – чужі, їх треба знищувати. Теперішня влада Ющенка мусить знищити докази злочинів Кучми!

 

12. РОЗПЛАТА КРАВЧЕНКА

 

Я надалі не мислю себе без України. Хочу туди повернутися, бути на місці у той період, коли відбуваються історичні зміни, за які я так боровся! Але у мене статус refugee, тобто, я можу виїжджати у будь-яку країну світу, окрім тієї, де мене переслідують за політичними мотивами. Щоб приїхати до України,

я повинен отримати дозвіл з Міністерства юстиції США. В іншому разі, у США виникнуть проблеми не тільки у мене, але й у моєї родини.

Проте, Міністерство юстиції США може надати дозвіл лише тоді, коли Україна офіційно звернеться з відповідним клопотанням, а також надасть гарантії моїй безпеки! З цим питанням я звертався до Ющенка, Мороза, Омельченка – але все марно. Я мав надію, що 23 січня офіційно буду запрошений на інаугурацію Ющенко, і це буде достатнім приводом для того, щоб Міністерство Юстиції США дозволило мені приїхати в Україну.

Чекаю!

Чекаю.

Чекаю…

 

Надходить знаменний день – 23 січня 2005 року. До речі, того дня святкував свою чергову річницю Борис Березовський. Телефоную йому, вітаю з днем народження а він запитує:

- Коля, а ти де?

- Як де? В Штатах!

- Що, і тебе на інаугурацію не запросили? Мене також не запросили… Приїдь до Лондона – є серйозна розмова.

У лютому прилітаю до Лондона на зустріч з Березовським. Він у кількох словах розказав, що контактував з українською опозицією, допомагав їм фінансово, і йому обіцяли, що після встановлення «демократичної» влади він матиме змогу приїжджати до України. Крім того, обіцяли, що Березовський буде запрошений на інаугурацію Ющенка. Тому відсутність такого запрошення він сприйняв так, що його «кинули».

 

Я сказав, що збираюсь до Варшави, де в мене заплановані зустрічі з відомими письменниками — братами Капрановими та братами-режисерами Іллєнками. Також я маю там зустрітися з Миколою Томенком і поговорити з ним про моє повернення на Україну.

 

2 березня 2005 року, перебуваючи у Варшаві, отримую інформацію, що планується вбивство Кравченка. Телефоную до Григорія Омельченка. Прошу вжити необхідних заходів, щоб цього не трапилося. Омельченко подає депутатський запит з вимогою арештувати Кравченка. Також я зателефонував Голові СБУ Турчинову з проханням, щоб Кравченка негайно арештували, на що він відповів, що Генеральний прокурор Піскун не дає санкції на арешт.

Наступного дня провів авторську групу, з якою почав працювати над книгою-фільмом. І раптом довідуюся, що Кравченко «вчинив самогубство» двома пострілами в голову. Саме того дня він повинен був з’явитися до Генпрокуратури на допит у справі Ґонґадзе…

 

У мене – переляк! По-перше, через те, що інформація, яку я отримав, виявилася достовірною, хоча я і відганяв від себе такі думки, намагаючись переконати сам себе, що це перебільшення. По-друге, ті, хто передав мені цю інформацію, сказали, що спочатку вб’ють Кравченка, а потім мене.

 

Телефоную Голові СБУ Турчинову, прошу надати мені охорону! Він відповідає, що може це зробити тільки на території України – на сусідню Польщу його повноваження не поширюються. Не може! Що робити? Телефонувати до США?

І тут мені телефонує Саша Литвиненко з Лондона, запитуючи, чи чув я про те, що Кравченка вбили. Кажу, що чув, і переконаний: наступний — я! Саша радить негайно втікати з Варшави і дає слухавку Березовському. Борис пообіцяв прислати за мною літак… Через пів години мені зателефонувала Мілла з приймальні Березовського, повідомивши, що уже знайшли у Варшаві невеличкий літак, найняли охорону, тож зараз за мною приїдуть і вивезуть із Польщі.

Привезли мене до палацу Березовського…

 

13. ПІДГОТОВКА ЗУСТРІЧІ З ЮЩЕНКОМ

 

На 6 березня у Варшаві була запланована моя зустріч із Віце-премьєр-міністром України Миколою Томенком щодо офіційного запрошення від влади.

5 березня Березовський надає мені свою охорону, і рейсовим літаком ми летимо до Варшави. Я сконтактувався з Томенком – каже, що на зустрічі разом із ним буде його товариш, питає, чи я не маю нічого проти. Відповідаю, що впевнений – погану людину з собою він не приведе, тож я не проти.

Разом із Томенком приходить Міша Бродський. Привіталися, обнялися і почали розмовляти. Бродський пригадав, як у 1998 році, за вказівкою Кучми, його посадили до СІЗО. Каже, що хоче, щоб Кучма отримав по заслузі за все, що скоїв. Я ж їм аргументую, що при Ющенкові Кучма не буде відповідати за злочини. Мене переконують у зворотному! Томенко кличе прилетіти до України. Відповідаю, що дуже хочу, але без офіційного запрошення це неможливо.

Томенко розповідає, що є план, згідно з яким у Вашингтоні в кінці березня – на початку квітня повинна відбутися моя зустріч із Ющенком.

Після зустрічі я відлечу до України разом із Президентом його літаком.

До моменту візиту Ющенка до США буде готове запрошення від прокуратури чи від СБУ, і я спокійно зможу прилетіти.

 

Тоді я ще порадив Томенкові, що було б добре, якби Ющенко присвоїв Ґонґадзе звання Героя України. Це б позитивно сприйняли у всьому світі, адже такий крок Президента продемонстрував би, що заяви Ющенка не порожні. А я, згідно з резолюцією, передам записи експертам, яких визначить ПАРЄ.

 

Повертаюся до Лондона. Розповів Березовському про заплановану зустріч із Ющенком у США, а він каже:

* Почекай! У мене є план! Завтра Ющенко буде в Берліні. Давай, ти зустрінешся з ним там. Я ж давав гроші Третьякову! Він зараз — перший помічник Ющенка. Я зателефоную і все владнаю.

Я пригадав, що у КВІРТУ був курсант Саша Третьяков – ні риба ні м’ясо. Виявилося, що це саме він.

Березовський сказав, що команда Ющенка має деякі зобов’язання перед ним, тому відмовити Третьяков не зможе. Тож Борис до когось зателефонував, після чого повідомив мене, що переговорив із Ющенком – той зустрінеться зі мною завтра у Берліні. Так треба!

 

 

14. ЗУСТРІЧ ІЗ ТРЕТЬЯКОВИМ

 

Щось мені не сподобалося у такій різкій зміні планів і, особливо, у тій фразі Бориса «Так треба!» Ми з Томенком домовилися про зустріч у Вашингтоні, і я вважаю, що це правильно та логічно. А тут?! Кому потрібен такий поспіх?

Березовський також сказав, що веде відкриту гру, а тому всі повинні знати, що ми з ним у одній команді. Вийшовши від нього, я набираю телефонний номер Томенка, кажу, що не можу нічого пояснити, але він повинен зробити так, щоб я зустрівся з Ющенком саме в США, так як ми і домовлялися, а не завтра в Берліні.

8 березня, провівши Ющенка на літак, Томенко пере телефонував мені і повідомив, що він переговорив з Ющенком.

 

Приватним літаком Березовського я з помічником Бориса летимо до Німеччини. Приземляємося у Дюссельдорфі, беремо на борт екс-міністра закордонних справ Німеччини Йошку Фішера (як мені сказали, лобіста Березовського) і летимо до Берліна.

Зупиняємося в готелі біля Бранденбурзьких воріт, мені кажуть чекати. Незабаром приїжджає Саша Третьяков і повідомляє, що Ющенко не має змоги зі мною зустрітися, тож уповноважив на розмову саме його.

Ми підтверджуємо, що зустріч із Ющенком відбудеться у Вашингтоні. А тоді питання від Третьякова:

* Як ти бачиш долю Кучми і Литвина?

* А як інакше? Їх треба судити.

* А, може, не треба?

Я остаточно зрозумів, що з цього питання у мене з Ющенком різні позиції, попри всі його голосні заяви «бандитам – тюрми».

 

 

15. ПЛАНИ ЩОДО МЕЛЬНИЧЕНКА

По прильоту з Берліна до Лондону у мене з Березовським відбулась досить цікава і напружена розмова. Задля того, щоб нас помаранчева влада, як то кажуть, не пошила в дурні, Борис запропонував мені бути з ним в одній команді, мотивуючи це тим, що тільки разом ми зможемо, принаймні, компенсувати матеріальні та моральні збитки, яких ми зазнали внаслідок ставлення Ющенка до влади.

Так, Борис зізнався, що виділив близько 50 000 000 доларів США команді Ющенка на так звану помаранчеву революцію, проте, на сьогодні він пересвідчується в тому, що його «кидають», тобто, ніхто навіть не збирається йому повертати ці гроші. Але, з його слів, він не є філантроп, тому бажає будь-що гроші повернути і, бажано, в прогресії. Я питаю: як? Каже, дуже просто: будь-яка революція – це, насамперед, перерозподіл власності, і в Україні це обов’язково буде відбуватися, до того ж, він знає, як це зробити. Я кажу, мовляв, Борис, якщо знаєш — то роби. Яка моя участь в цьому? Борис пропонує, щоб я передав йому оригінали записів! Тут я і присів… Зрозуміло, що я відмовився від цієї пропозиції. «Ну, добре, — відповідає Березовський. - Не хочеш віддавати — не віддавай. Тоді просто напиши розписку, що ти їх передав». Я знову відмовляюся. «Ну, тоді хоч напиши, що ти даєш добро ТСК передати записи і техніку фонду Березовського!» Я кажу, що подумаю, після чого відлітаю до США.

 

 

16. ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА

З Вашингтона контактую з Миколою Томенком, перепитую, чи не відмінив Ющенко зустрічі зі мною. Каже, що ні: Президент сам публічно заявив, що у ході робочого візиту до США зустрінеться з Мельниченком. Це додало мені впевненості і надії, що цього разу зможу все пояснити Вікторові Андрійовичу, і переконати, що «бандити мають сидіти в тюрмах».

У кінці березня телефонує мені Березовський і запитує:

* Ну, що, Колю, надумав?

* Надумав. Не буду я писати розписки, Борисе. Ти роби, як знаєш, — я тобі заважати не буду.

* Ну, що ж, Колю, через два дні тобі п…ць!

Через два дні для мене почалася Содома і Гомора: Березовський заявив у пресі, що має записи Мельниченка.

Бачу, що машина запущена. Припускаю, якими будуть наступні кроки. Тому пишу заяву до СБУ на ім’я Турчинова, де розповідаю про всі факти, які мали місце.

Проте, у ЗМІ на мене почали виливати одне за одним відра помиїв: мовляв, Мельниченко не хоче давати записів прокуратурі України, а Березовському продав. Мене «мочили» по повній програмі!

Ющенко прилетів до США. Його вітають, як національного героя. Конгрес США аплодує йому стоячи. А нашу зустріч у Вашингтоні Ющенко скасував.

Преса не змовкає: чому Мельниченко не приїжджає до України? Він боїться відповідати на запитання прокуратури! Ховається від слідства! Свідчень не дає! Гальмує розслідування! З Кучмою домовився! Заробляє на цьому гроші! Чому не віддає записів? Він же ж обіцяв!

Витягають на світ Божий усіх моїх колишніх і теперішніх знайомих, схиляючи їх до написання ганебних щодо мене публікацій.

«5 Канал» вісім разів демонструє фільм про те, що вбивство Ґонґадзе – це сценарій ФСБ. Кучму підставили, а Мельниченко – агент ФСБ. Він був у Москві – його там бачили!

Проти мене ведеться цілеспрямована інформаційна війна, яку я реально програю, бо навіть не маю можливості відповісти на атаки – ані доступу до друкованої преси, ані в ефіри телепрограм…

 

 

17. СЛІДЧА ГРУПА У ВАШИНГТОНІ

Дискредитація була запущена по повній програмі і успішно реалізовувалася. Досить ознайомитись із заголовками тогочасних статей в архівах ЗМІ.

На нападки прокуратури відповідаю, що я неодноразово надавав свідчення: і Омельченкові, і в ФБР… Кажуть, що все це – дурня. Прошу, щоб мені надали офіційний виклик до України – я приїду і в черговий раз надам свідчення. Це моє прохання взагалі залишається поза увагою…

Якогось одного серпневого дня, пізно ввечері, це було у четвер, моєму адвокатові телефонують і кажуть, що слідча група, у складі якої Генеральний прокурор України Святослав Піскун та слідчий Роман Шубін прилетіла до Вашингтона і готова взяти свідчення у Мельниченка у справі Гонгадзе. Вони група перебуватимуть у Вашингтоні протягом п’ятниці та суботи.

Адвокат у Нью-Йорку. Він шокований: як так? Без попередження? Адже ж у нього заплановані зустрічі на кілька днів наперед! А графік на п’ятницю — взагалі забитий! Він не може все кинути і прилетіти до Вашингтона, це не робиться нині на завтра! Тим більше, що колись ми з ним розмовляли про таку ймовірність, і я сказав, що для певності хотів би, щоб при розмові були присутні люди з ФБР.

Адвокат телефонує до Посольства, яке приймає делегацію, пропонує домовитися про зустріч у понеділок: він відмінить свої зустрічі, прибудуть

люди з ФБР… Йому кажуть, що такої можливості немає: у понеділок делегація уже відлітає до України. І пропонують на суботу!

Я прошу Скотта направити офіційного листа, що він погоджується на зустріч на суботу, і кажу йому, що впевнений – ніякої зустрічі не буде!

Все ще не довіряючи, Скотт пише листа, в якому підтверджує, що зустріч може відбутися в суботу, і просить повідомити місце і час.

Ніякої відповіді – ані письмової, ані по телефону. Ніхто в суботу Мельниченка не допитав. А у понеділок делегації у Вашингтоні вже не було…

Після цього українська прокуратура запускає сценарій мого допиту через ФБР, намагаючись зробити таким чином, щоб ФБР забрало в мене оригінали записів.

Українська сторона почала «нагадувати» ФБР, що таке клопотання було подане ще у 2002 році, але тоді при владі була злочинна система. Тепер в Україні демократія, тому просять допитати негідника Мельниченка і забрати в нього оригінали записів для проведення незалежного розслідування.

Скотт Гортон, знаючи, що я був у Москві, також уже починає сумніватися, чи немає, бува, зерна правди в заявах прокуратури України? Радить мені віддати оригінали. Я пояснюю, що того ж дня записи будуть знищені, і вже ніхто й ніколи не доведе вину злочинців.

Зустрічаюся з Мирославою Ґонґадзе, пояснюю, який сценарій розвивається, цікавлюся її позицією у цій справі. Вона повністю розуміє мене і підтримує. Пропоную їй оригінали і кажу:

* Забирай! Я ж ними не торгую!

* Ні, нехай будуть у тебе!

* Ти погоджуєшся, що має бути міжнародна експертиза?

* Так.

Мирослава Ґонґадзе написала розписку, в якій висловила свою позицію, і завірила її нотаріально. Вона знала, що я готуюся до захисту в Америці, і що мені потрібні підтвердження для аргументації моїх дій. Так само свою позицію

зафіксував і юридично завірив Єльяшкевич. Він наполягав, що я не можу віддати оригінали, доки не буде виконана резолюція ПАРЄ, а мені не буде забезпечена охорона і гарантована безпека.

 

 

18. МЕНЕ ПЛАНУЮТЬ ЗНИЩИТИ В ТУРЕЧЧИНІ

У той час в Україні продовжується інформаційна хвиля дискредитації Мельниченка. http://www.pravda.com.ua/news/2005/08/24/3012699/

«У Мельниченка ще є шанс уникнути кримінальної відповідальності», -заявляє Генпрокурор Піскун. Наступного дня він оголошує: «Мельниченко надав свідчення в американському суді і віддав усі записи й техніку…» http://www.pravda.com.ua/news/2005/08/25/3012721

Зі слів Піскуна, 24 серпня 2005 року мене судили. Але ж весь цей день я провів з тодішнім власником радіо «Континент» Сергієм Шолохом — святкували День Незалежності в Вашингтоні. Коли він це прочитав, питає:

* А коли ж ти встиг збігати до суду, якщо ми цілий день провели разом? То ми що, виявляється, пили з тобою віскі в судовій залі?..

Пізніше я довідався, що саме в ці дні Пінчук із людиною, наближеною до Ющенка, перебував у Монако. Думаю, якраз тоді відбувалися «торги» — Пінчук відписував те, що треба, тому, кому треба. Очевидно, схема з моїм «судом» була запущена для того, щоб «переконати» Пінчука, що йому нема чого викручуватися, а потрібно ділитися. Гадаю, йому показали офіційну сторінку Генпрокуратури з інформацією про те, що суд, начебто, відбувся, а я віддав усі оригінали і техніку, і додали, що Генпрокуратура не могла цього вигадати! Мовляв, це ж не газетярі!

Перед цим я все розповів Сергієві Головатому, який організував мені у Страсбурзі зустріч із Сабіною Лотхойзер Шнарренбергер, екс-міністром

юстиції Німеччини, доповідачкою в ПАРЄ по Україні. Розповідаю їй, який сценарій розгортається в Україні. Представив позиції Мирослави Ґонґадзе і Сашка Єльяшкевича. Сказав, що гарантією може бути тільки вимога щодо виконання українською владою резолюції ПАРЄ. А я хоч зараз готовий надати міжнародним експертам оригінали записів — вони повинні бути використані не для шантажу, не для розподілу награбованого, а для судів!

У всьому зі мною погодившись, вона сказала, що працюватиме в цьому напрямку, і мені запропонували зустрітися у вересні в Анталії, де відбудеться засідання Юридичного комітету, який готуватиме резолюцію по Україні на осінню сесію ПАРЄ. Я пообіцяв обов’язково прилетіти.

На понеділок, 5 вересня 2005 року, в Анталії у мене запланована зустріч із Сергієм Головатим і Сабіною Лотхойзер Шнарренбергер на засіданні Юридичного комітету. А 2 вересня хлопці з українських спецслужб дають мені знати, що з України поступила вказівка мене вбити. Причому, зробити це чужими руками.

Планується, що мене на день-два внесуть до списків Інтерполу. Під час паспортного контролю турецькі прикордонники мене затримають і відправлять у в’язницю до з’ясування обставин. А звідти живим я вже не вийду…

Хлопці не раз мене попереджали, і завжди їхні попередження були на 100% достовірними!

Я наймаю адвоката, який спеціалізується в еміграційному законодавстві, щоб він допоміг мені отримати дозвіл на приїзд в Україну.

Розповідаю, що отримав інформацію про мій запланований арешт. Все, що він сказав, — це те, що я повинен використати статус refugee, тобто, своє перебування під захистом американського уряду. А в разі чого пообіцяв використати свої знайомства в Посольстві США в Туреччині, і витягнути мене з в’язниці…

Їдучи потягом із Вашингтона до Нью-Йорка, я зателефонував Мирославі Ґонґадзе, попередивши її, що проти мене готується провокація. Вона радила не летіти до Туреччини, проте, я сказав:

* Не переживай, я про все подбав, зробивши необхідні кроки. Мене арештують, але вбити їм не вдасться!

 

 

19. АРЕШТ У ТУРЕЧЧИНІ

До Туреччини я полетів у суботу через Москву. Оскільки я не міг собі дозволити найняти охорону, то попросив свого кума — Сашка Євка — прилетіти до Москви, щоб звідти вже разом вилетіти до Туреччини. До того ж, склалося так, що тієї суботи мій адвокат одружувався.

На летовищі в Туреччині я показую український паспорт, після чого мене відразу затримують: поліцейські, що прибули, забрали мене у відділок. В Туреччині — ранок, а у Вашингтоні — це третя година ночі, тому в Америку адвокатові, до того ж, у його першу шлюбну ніч, так рано телефонувати я не став. У поліції мені повідомили, що моє прізвище фігурує у списках Інтерполу. Але я тримаюся бадьоро, показуючи офіційні публічні заяви Міністра внутрішніх справ Луценка, Генерального прокурора Піскуна, в яких говориться, що проти мене всі карні справа закриті, і я знятий з міжнародного розшуку, тож не маю інших обмежень щодо пересування по країнах світу.

Поліція подала запит до України. Чекаємо, а відповіді немає. Минає година, друга, третя… Вже обід, а тоді й вечоріє… Оскільки немає відповіді, мене почали оформляти до в’язниці. Зняли відбитки пальців, сфотографували у профіль і анфас…

Дотепер я хотів перевірити, чи справді буде реалізований той сценарій, про який мене попередили хлопці: чи захоче Україна, де Президент Ющенко, Міністр внутрішніх справ Луценко, знищити мене чужими руками? Я відмовляюсь у це вірити, адже Інтерпол в Україні знаходиться у віданні

Луценка — цією службою керує Кирило Куликов, нинішній депутат Верховної Ради України від партії Ющенка.

Коли наближалася дев’ята година вечора, я зрозумів, що жарти закінчилися: зараз мене відведуть до в’язниці, і звідти живим я вже не повернуся. Мені стало страшно. Перехотілося перевіряти, чи справді реалізовується план, складений в Україні, чи це тільки жарти. Які жарти?

Тоді я телефоную Морозові, розповідаю, де я і що зі мною. Він каже, що цього не може бути. Телефоную до свого адвоката, інформую, що мене заарештували, а турецьким поліцейським показую свій документ refugee. За той час адвокат встиг підключити Посольство США. І, я переконаний, завдяки американцям мене відпустили…

Було вже за північ…

Наступного дня про все, що сталося, я повідомив Головатому. Він до Анталії не прилетів, моя зустріч у Юридичному комітеті не відбулася, але резолюція ПАРЄ була суттєвою.

Розділ IХ. До України…

 

 

1. ПІДГОТОВКА ДО ПОЇЗДКИ

В українській пресі надалі мусується тема: змусити Мельниченка надати свідчення!

Отож, у жовтні 2005 року я вирішую якомога скоріше летіти до України.

Переговоривши з Мирославою Ґонґадзе, повідомив своє остаточне рішення. Вона застерігала сто разів подумати: чи варто туди їхати? Особливо через те, що у мене не було гарантії, що Америка юридично прийме мене назад. Я сказав, що можу, звичайно, перебувати тут ще рік, два, але який із того сенс?

Добившись резолюції ПАРЄ, я зробив максимально, що міг зробити поза кордонами України. Але, як виявилось, теперішній владі було наплювати на цю резолюцію. Тож мені необхідно бути в Україні особисто, в ролі каталізатора процесу.

Мирослава запропонувала зустрітися з її представником Валентиною Теличенко. Я подумав, що в такому разі і мій адвокат Павло Сичов приїде до Вашингтона, де ми вчотирьох обговоримо стратегію подальших дій, відпрацюємо спільну позицію.

Наші адвокати сконтактувалися між собою в Україні і разом прилетіли до Америки. Я був радий знову зустрітися з моїм старим товаришем Пашею. Наші долі перетнулися ще у КВІРТУ. Коли я служив в УДО, Паша служив в СБУ. У 2001 році з інтернету я з жахом довідуюся про складнощі, які довелося пройти Паші разом із його мамою Альбіною Миколаївною: проти них була сфабрикована кримінальна справа, нібито вони замовили вбивство прокурора Білої Церкви! Всупереч діючому законодавству, їх більше двох років тягали по СІЗО, налаштовували один проти одного, шантажували, знущалися, аж, врешті, справу проти них закрили.

Днів п’ять ми напружено працювали. Я диктував свідчення, а Валя Теличенко їх набирала. Ми узгодили, які свідчення і в якій послідовності надавати і вирішили, що я надаю копії записів, необхідні для проведення слідчих дій. Також надаю свідчення, які потрібні для проведення експертизи. А українська сторона всього лише нехай виконає резолюцію ПАРЄ…

Мирослава ходила до ФБР, де їй чітко сказали, що готові провести експертизу записів. Генеральна прокуратура України повинна офіційно звернутися до ФБР, щоб ті могли розпочати процедуру, а я тут, на місці, негайно передаю записи на експертизу.

Адвокати повернулися до Києва, а через деякий час я збираюся летіти до України. Саша Єльяшкевич запропонував, що полетить зі мною. У мене не було охорони, тому вирішили летіти з пересадкою, щоб мати змогу передзвонити і

довідатися, чи надана охорона. У Саші не було польської візи, тому полетіли через Москву.

Для того, щоб виключити якісь ексцеси і провокації, я зателефонував Морозу і попросив, щоб нас на летовищі зустрів хтось із депутатів, тож у Москві нас зустріли з літака депутати Микола Карнаух і Андрій Шкіль. Були і журналісти, які почали нас розпитувати, з яким настроєм та планами летимо до України. Тут же ж Карнаух повідомив, що йому по телефону передали: Ющенко виділив охорону для Мельниченка. Ми переїхали автомобілем з Шереметьєва до Домодєдова, сіли в літак і полетіли до України…

 

 

2. ЗУСТРІЧ З РОДИНОЮ

Прилетіли, пройшли через VIP-залу, нас зустрів депутат Іван Бокий, адвокати Теличенко і Сичов. Бокий повідомив, що мені надається охорона з Державної служби охорони. А я ж знаю, що це — комерційна структура при нашому МВС. То й запитую: хто профінансував цю охорону,на який період? Відповідь: заплачено за місяць.

Також підходить слідчий Роман Шубін і каже, що згідно з законодавством мені надається охорона з числа співробітників підрозділу «Альфа». Я погодився.

Не відходячи від каси, як то кажуть, слідчий Шубін виписує мені повістку, згідно з якою я повинен завтра о 9-ій годині ранку з’явитися на допит до Головного слідчого управління. А вже вечір надворі. Питаю його:

* Невже навіть не дасте побачитися з батьками, виспатися, акліматизуватися і прийти до тями після зміни часового поясу?

Тоді він церемонно робить мені послугу, виправляючи 9-ту годину ранку на 14-ту.

Того дня до Києва якраз прилітав Саакашвілі. Ми виходимо, а там – повний термінал журналістів з телекамерами, диктофонами… До мене підходять, розпитують, відразу транслюють у прямому ефірі. Кажу:

- Я прилетів допомогти боротися з мафією, очистити Україну від бандитів, таких як Кучма, Литвин, Деркач, та інші.

Характерно, що тоді блок Литвина не пройшов до Верховної Ради України. Газети писали, що після приїзду Мельниченка рейтинг Литвина упав втричі.

Тут же, в аеропорту, на мене надягнули бронежилет, попередивши, що це — обов’язково. Моя охорона була озброєна автоматами. Мене посадили у мікроавтобус, і вирушили з аеропорту колоною, в якій один із автомобілів був із проблисковими маячками, а джип – прикриття. Питають, куди їхати? Звичайно ж, до батьків!

Приїжджаємо додому до моїх батьків – в хату, яку я добудував власними руками. А там уже накритий стіл: батьки по телевізору дізнались, що їх син прилетів до України. Отже, треба накривати вечерю!

Дорогою я купив гарний букет квітів. Обняв маму, поцілував, подарував квіти. І не стримався… Сльози самі покотилися по щоках…

Прийшли родичі. Хрещений батько. Тут же ж Валера Кияниця – керівник Спілки афганців Київської області. Свого часу саме він організував чергування у хаті моїх батьків після оприлюднення записів.

Зустріч! Радість! Сльози!

Посиділи, поговорили, але ж треба десь на ніч влаштовуватися. Охоронці кажуть, що цей будинок – не найкраще місце, бо про нього всі знають, тож необхідно на цілу ніч організувати охорону по периметру. Питаються, чи є у Києві квартира, де можна було б переночувати, або ж у готель.

Поїхали ми до готелю, де я зняв двокімнатний номер: одну кімнату – для себе, іншу – для охоронців.

Так і почалися звичайні робочі будні в Україні.

 

 

3. ДОПИТИ У ГЕНПРОКУРАТУРІ

Пополудні, згідно з повісткою, я з’явився до прокуратури, де на мене уже чекали мій адвокат і Валя Теличенко, оскільки я заявив клопотання, щоб вона також була присутня на допитах.

На початку, в присутності Валентини Теличенко та Павла Сичова, я висловив застереження Роману Шубі, що не маю ніякої довіри до слідства, запропонувавши діяти крок за кроком: я – крок, слідство – крок. Тобто, я надаю необхідні для проведення експертизи свідчення, копії, слідство здійснює усі слідчі дії: допити фігурантів записів, слідчі експерименти, очні ставки. Далі ГПУ виконує резолюцію ПАРЄ – і я передаю оригінали! По руках?

* По руках!

Тоді я надаю копії записів, пояснюю, що на них є, коли і яким чином я це записав і так далі. По закінченню слідчих дій мені дають повістку на наступний день для продовження допиту.

Приходжу, даю свідчення, ведеться протокол. Слідчий починає мене запитувати:

- Хто вам допомагав?

Я попросив перерву, а тоді, без протоколу, кажу:

- Ми ж з вами вчора чітко домовилися, як будемо працювати! Зрозумійте, у мене немає до вас довіри!

Надалі слідчий у присутності моїх адвокатів:

- То ви відмовляєтеся передати оригінали записів?

- Я не відмовляюся. Я готовий виконати резолюцію Парламентської Асамблеї Ради Європи.

- От у вчорашніх свідченнях Ви сказали, що 3 липня 2000 року Ви зайшли до кабінету Президента, поклали диктофон, записали розмову, на якій Кучма дає вказівку розібратися з Гонгадзе. Але ось, згідно книги № 56 обліку робіт та

інших заходів, які проводяться в кабінеті №201, у цей день Ви в кабінет не заходили! Коли Ви будете говорити правду?

Я був шокований! Про що ми далі можемо говорити? Але відповідаю:

- Згідно моєї інформації, слідча група, яку очолює Роман Шубін, входить у злочинну групу, яка працює на те, щоб Кучма не був притягнутий до кримінальної відповідальності за злочини, скоєні проти України. Усі необхідні покази я надав. Далі я вимагаю, щоб українська сторона виконала резолюцію ПАРЄ. Тут для мене підтримкою є позиції, заявлені потерпілими Мирославою Ґонґадзе та Олександром Єльяшкевичем.

І показую нотаріально затверджені розписки. Потім повідомляю, що надалі не маю наміру спілкуватися в такому ракурсі, бо все, чого прагне слідчий, — це отримати від мене оригінали, які, я впевнений, негайно будуть знищені! Тож ще раз сказав, що не довіряю слідству. Відчуваю, йде конфронтація, але мене дивує позиція Валі Теличенко – вона наче води в рот набрала!..

Після першого допиту Валя сказала, що треба обговорити подальші дії. Ввечері запросила до себе, мої охоронці перевірили її квартиру і залишилися чергувати за дверима. А ми почали працювати.

Наступного разу вона знову мене запросила, але я відмовився. Після того наші стосунки погіршилися.

 

 

4. ЛУЦЕНКО І З’ЇЗД СОЦПАРТІЇ

Мені запропонували місце у списку Соцпартії на вибори до Верховної Ради України. Тут же я довідався, що у списку буде Андрій Деркач – хрещений син Кучми і рідний син того самого Леоніда Деркача, Голови СБУ, який так активно присутній на моїх записах! Я – до Мороза:

- Сан Санич, як так? Буквально за добу до з’їзду приймаєте Деркача в свою партію? Що ж ви робите?

Мороз каже, що я багато чого не розумію, і починає висувати мені претензії, мовляв, я в команді з Ющенком, то про що ми взагалі можемо говорити? «Адже ти не захотів опублікувати книжку, написану моїми людьми, то яке маєш право тепер його засуджувати? У Деркача свій телеканал, а нам потрібно виходити між людей. Ющенко і Тимошенко мають все! А ми?», — заявив Мороз.

«Ну, тоді візьміть у свій список і Кучму, у нього аж 7 телеканалів!» — обурююсь я.

17 грудня 2005 року відбувається з’їзд Соцпартії, я прибув, всі мене зустрічають, вітають, говорять теплі слова, фотографуються зі мною… Так, начебто зустріли дуже доброго приятеля, якого не бачили багато років! Тішаться, що я з ними, переконані, що разом ми переможемо. Обстановка надзвичайно тепла, дружня.

В ході з’їзду мені надають слово. Кажу, що дуже вдячний, за надану мені можливість ввійти до Верховної Ради і працювати заради добробуту українських громадян, щиро бажаю соціалістам перемоги на виборах, але не можу бути в тих списках, де є Андрій Деркач. Не зможу їздити по Україні і агітувати за нього, знаючи, хто він, хто його батько – людина, причетна до вбивства Ґонґадзе! Я не можу через це переступити! Соціалісти, не робіть цієї прикрої помилки! Не беріть у свої списки покидьків! Як ви потім будете людям в очі дивитися?

Бачу, в ряду сидять Андрій Деркач і Юра Луценко, посміхаються і перешіптуються, коментуючи мої слова. Так бридко стало на душі! Сидить такий доглянутий, задоволений і впевнений, що все буде «чікі-пікі»! А я стою на трибуні в сорочці, під якою бронежилет, за два кроки — моя охорона. Для чого? В тому числі, і для того, щоб мене не вбив Деркач! Бо, коли у 2001 році до Праги приїжджав снайпер, була інформація, що він надісланий саме від СБУ!

Тут встає Юра Луценко, підходить до трибуни і починає розказувати, що мене довго не було в Україні, я відірвався від реальності, багато чого не знаю… Що Андрій Деркач вичавив із себе Кучму, переставши бути «кучмістом», що він на своєму броньованому автомобілі стояв біля Адміністрації Президента і так далі. А ти, мовляв, Миколо, коли нам в Україні було важко, і ми чекали від тебе записів, ти їх нам не дав! Свою промову Юрій закінчує словами:

* Я ручаюся за Андрія Деркача! http://www.pravda.com.ua/news/2005/12/17/3035078/

У мене всередині все кипить! Хочу сказати: як же так? Я стільки записів передав! І щоразу, як тільки було сказано, що потребуєте тих чи інших фактів! Адже ти, Юро, створив книжку на основі моїх записів! І, в тому числі, завдяки тій книзі СПУ пройшла до Верховної Ради! Хотів про це сказати публічно, проте, слова мені на з’їзді більше не надали!..

Проголосували на з’їзді, відбулись вибори, і Андрій Деркач пройшов до Верховної Ради за списками Соцпартії…

 

 

5. РІЗДВО ІЗ ЛЕСЕЮ ГОНГАДЗЕ

Оскільки я затримався в Україні більше, аніж планувалось, постало питання: де жити? Можна було перебути декілька днів у готелі, але ж гаманець – не бездонна бочка! Та й що за життя у готелі?! Необхідно було знайти помешкання у Києві. Я приїхав на квартиру до тещі, де був прописаний. Переночував одну ніч, а на ранок мені кажуть, що не проти мого проживання, але господарям не подобається, що зі мною постійно приходять чужі люди. Кажу, що це моя охорона, я не можу без них! Проте, родичам це не подобалося. Я зрозумів і не став набридати своєю присутністю.

Кум пригадав, що у їхньому будинку поверхом нижче живе дуже мила родина. А у них трикімнатна квартира. Запитали – раді бачити! Господарі зайняли одну кімнату, для моєї охорони відвели другу, а в третій мешкав я.

Повертаючись до України, я мав три маленьких бажання: випити батькової самогонки, закусити шматком сала і розпалити з друзями в лісі вогнище.

Новий 2006 рік ми відсвяткували так, як я мріяв! Разом із родиною кума Сашка Євка, моїми знайомими і офіцерами СБУ поїхали до лісу, запалили вогнище. Незабутні спогади!

Перед Різдвом, здзвонившись з Лесею Ґонґадзе, поїхав до Львова. У старій комунальній квартирі я застав утомлену, але моторну і мужню жінку.

Вона накрила традиційний стіл, розказавши, що так у них заведено з діда-прадіда. На Святвечір мусить бути, як велить традиція, дванадцять пісних страв, приготовлених з усього, що вродило в полі: квасоля, горох, гречка, картопля, капуста, пшениця, мак, мед, сливи, яблука, груші і всіляка всячина! Тут і оселедець, і смажений короп, пампушки — і порожні, і з ружею, і з повидлом… А такої смачної куті я, здається, в житті не їв!

Відтоді у мене склалася традиція: як тільки маю можливість, Різдво зустрічаю у Лесі Ґонґадзе у Львові.

В кімнаті, де живе Леся Теодорівна, скрізь — на стінах, меблях — фотографії Гії: з дитинства, зі школи, у військовій формі, разом із доньками — Наною і Соломією.

Леся дуже сумує за двома своїми внучками — вона їх давно не бачила, їй так самотньо… Вона хотіла б багато чого розказати дівчаткам: не лише про дитинство їхнього тата, але й про Львів, про оточення, в якому він виростав, про традиції. Хотіла б, щоб вони добре володіли українською мовою. Хотіла б навчити дівчат українських народних пісень…

Мені пригадався один випадок… У Вашингтоні, коли випадала нагода погуляти зі своєю донькою Лесею в парку, на атракціонах чи сходити в кіно, я часто телефонував Мирославі і пропонував забрати на прогулянку і її донечок. Якось ми гуляли парком. Дівчаткам років по сім-вісім. Було дуже весело. Діти бігали і пищали від задоволення. Захоплена забавою, одна з доньок Георгія гукнула до мене:

* Татку! А дивися, як я можу!

Я не подав вигляду, але моя Леся різко зупинилася, розвернулася і щосили вигукнула:

* То не твій тато! То мій тато!

Наївна дитяча безпосередність! Звичайно, на той час Нана і Соломія вже знали, що сталося з їхнім батьком, але ж від того не легше! Цей випадок вразив мене до глибини душі. І згадався саме тут, у кімнаті Ґії. Як би він тішився, якби бачив зараз своїх янголят!

Якось у Сан-Франциско я зустрівся з Оленою Притулою. Вона, як головний редактор «Української правди», щойно отримала ґрант на навчання в американському університеті. Розговорилися. Я сказав, що Мирославі важко самій піднімати на ноги двох дітей. А в Нани і Соломії є спадщина після батька – «Українська правда». Було б чесно, нормально, по-Божому, по-людськи, якби Олена відписала половину дівчатам. Має прибутки «Українська правда» — на їхній рахунок поступають якісь кошти. Вирішили продати сайт – половину дівчатам. Олена тоді дуже знервувалася, почавши різкими словами доводити, що вона створювала «Українську правду» з нуля, і що своїм розвитком цей портал завдячує їй!

* Олено, почекай! А хто ж тоді Кучму накручував проти Ґонґадзе? Чиї ж тоді були статті, підписані його прізвищем?! За що ж його тоді?

На тому мої добрі стосунки з Притулою і «Українською правдою» закінчилися. Притула особисто навіть заборонила мені відкрити на УП блог!

Того вечора пані Леся сказала, що я для неї – як синок. Що вона бачить серцем і відчуває душею, що я хочу багато змінити, але, на превеликий жаль, цей світ підлий, дуже підлий.

* Бережи себе, Микольцю!

Потім Леся повела мене до своєї улюбленої кав’ярні на вулиці Вірменська. Там справді варять неперевершену каву в гарячому піску! І подають її в мініатюрних філіжанках – так у Львові кажуть на маленькі чашечки для кави. Власники тієї кав’ярні – вірменська родина. Уже кілька поколінь передають цей мізерний бізнес від діда до батька, від батька до сина.

У Львові я зупинився в готелі неподалік Оперного театру. Пам’ятаю широчезні парадні сходи в цьому готелі, вистелені килимовою доріжкою, і пишну барокову балюстраду. Заплатив за одну ніч. Але було так добре, так святково, по-родинному, що вирішив залишитися у Львові ще на день. Коли наступного ранку прийшов продовжити оренду готельного номеру, мені сказали, що власники дуже раді гостити в себе таку людину, і що грошей з мене не візьмуть!

 

 

6. ОЧНА СТАВКА З МИРОСЛАВОЮ ГОНГАДЗЕ

Після Різдвяних Свят телефонує мій адвокат і каже, що нас викликають до прокуратури на черговий допит. Приходжу, а в кабінеті слідчого знаходиться Мирослава Ґонґадзе.

* Привіт! Що ти тут робиш?

Слідчий обриває мене і каже:

* Присідайте, будь ласка.

Виявилося, що нам влаштували очну ставку.

Роман Шубін говорить:

* От Ви заявляєте, що Мирослава Ґонґадзе виступає категорично проти того, щоб Ви передали нам записи.

Тоді питає в Мирослави:

- Ви заперечуєте, щоб він передав нам записи?

А вона й каже:

- Моя позиція була, є і залишиться така: я не можу забороняти Миколі передавати чи не передавати записи. Він – вільна людина. Але я, разом з тим, виступаю за те, щоб він виконав усе, що потрібно, для розкриття вбивства мого чоловіка.

Шубін до мене:

- То що Ви скажете? Ви ж на попередніх допитах говорили, що Мирослава Ґонґадзе проти того, щоб передати нам оригінали.

Я попросив Шубіна не перекручувати факти, а в Мирослави запитав, чи вона ознайомилася з протоколами моїх попередніх допитів. Сказала, що не бачила їх. Я попросив слідчого ознайомити з ними Мирославу.

Я вкотре підтвердив свою позицію, що Україна повинна виконати резолюцію ПАРЄ, згідно з якою оригінали записів мають бути передані міжнародним експертам на території іншої країни для проведення незалежного дослідження. Це – позиція ПАРЄ, моя і Мирослави Ґонґадзе, зафіксована у документі. І дістаю нотаріально затверджену розписку, яку колись мені передала Мирослава. Ще раз у неї запитую: чи вона зараз проти цієї позиції, чи залишається при тій же думці? Вона знову повторює, що для неї найважливіше – щоб злочин був розкритий.

Тут я вже все зрозумів. Очна ставка закінчилася, а я написав вимогу, щоб всі наступні слідчі дії проводилися без участі Валі Теличенко.

 

 

7. ЮЩЕНКО ДАЄ ЗГОДУ НА МІЙ АРЕШТ

Березень 2006 року. Вибори до Верховної Ради. Опозиція пересварилася між собою. Народ втратив довіру і віру. У рейтингах на перше місце виходить Партія регіонів.

Зустрічаюся з представниками Мороза, Тимошенко, Ющенка. Переконую їх, що буває по-різному. Це ж, як у родині: посварилися – помирилися. Не можна, щоб через такі дрібниці страждала справа!

Запропонував, що поїду в турне по Україні, і буду агітувати за коаліцію Ющенка, Мороза і Тимошенко. Буду розказувати про злочини, які зробили ті люди, що сьогодні йдуть до Верховної Ради кандидатами від Партії регіонів. На записах такої інформації є дуже багато. По організації мого турне і його інформаційному забезпеченню мені мали допомагали Олесь Доній і Віктор Уколов. Ми почали активно готуватися, планували наші дії, склали програму.

Але від людей Ющенка мені поступає пропозиція поїхати в турне і «мочити» БЮТ і Соцпартію. Було сказано, що «Наша Україна» вже домовилася з Партією регіонів про спільну коаліцію. Я різко відмовився.

Після цього Олена Притула на «Українській правді» публікує одну з версій моєї книжки. І в один момент усіх журналістів починає цікавити лише інформація: чи знав Марчук, що я записую? А, якщо знав Марчук і Мороз, то, можливо, вони й підготували вбивство Ґонґадзе?

Тобто, комусь знову було вигідно «перевести стрілки». Знову була запущена чергова провокація, щоб зірвати турне за об’єднану опозицію.

Пізніше до мене доходить інформація, що Ющенко дав згоду на мій арешт. Це повинно відбутися відразу після парламентських виборів. Навіть газета «Сегодня» на своїй сторінці в інтернеті написала, що планується арешт Мельниченка. Я і сам помітив, що щось відбувається: якщо завжди зі мною їздили два джипи — я в одному з охороною, а другий – прикриття, то тепер почали їздити чотири, а то й п’ять автомобілів. Я зрозумів, що мене взяли в облогу, щоб я не зник.

Із того, що постійно мусується в українській пресі, розумію: мене намагаються зробити крайнім. Арештувати, а тоді вже вести інформаційну

лінію так, як це потрібно банді. Стати розмінною монетою у грі для сильних світу цього мені аж ніяк не хочеться — не для того я стільки пережив!

Складаю план втечі. Вирішую, що треба перевірити, чи, крім охорони, ведеться за мною зовнішнє спостереження. Хлопці з «Альфи» чергують у сусідній кімнаті, машину відпускають до гаражу. Вийти непомітно з квартири буде не складно. Але, якщо є зовнішнє спостереження, то далеко не втечеш…

Пішов до магазину, накупив випивки, закуски. Сказав охоронцям, що сьогодні відпочиваємо. Приїхали додому, поїли, випили, наступила глибока ніч. Тепер, думаю, треба вийти з будинку та перевірити: чи «пасуть» мене зовні?

Викликаю по телефону проститутку, надаючи адресу сусіднього під’їзду. За чверть години мені телефонують, що дівчина приїхала, треба вийти зустріти. Виходжу – язик заплітається, ноги зав’язуються на вузол. Підійшов до машини, кажуть відразу заплатити. Віддаю сто доларів, дівчину під руку і веду до квартири. Привів її на кухню, ми ще з нею випили, поговорили. Через якийсь час вона пішла.

Лягаю спати. Зранку охоронці міняються, приїжджає начальник охорони, регоче і, підморгуючи мені, з розумінням каже, що цієї ночі їм про мене показували класний фільм! Саме цього мені й треба. Я зрозумів, що мене «пасуть» і вдень, і вночі, причому, не лише «Альфа», але й зовнішнє спостереження. А, отже, втекти з місця перебування немає жодних шансів…

 

 

8. РЯТУЮСЯ ВТЕЧЕЮ

Приймаю відчайдушне рішення «робити ноги» в той день, коли вся міліція і спецслужби будуть величезний об’єм роботи, тобто, у день виборів.

Домовився, що в певному місці в Оболонському районі столиці в стареньких непримітних «Жигулях» сьомої моделі на мене чекатиме людина. Заздалегідь я підготував сумку з одягом і необхідними в дорозі речами, яка уже знаходилась в автомобілі.

На Оболоні була одна з квартир мого товариша. Попередньо я ретельно оглянув будинок: він був довжелезний, як всесвітньовідома «китайська стіна», а квартира знаходилась у під’їзді, розташованому десь посередині будівлі. Тобто, якщо зовнішнє спостереження «доведе» нас з охороною до під’їзду, їм знадобиться мінімум хвилина, щоб об’їхати будинок навколо і припаркуватись перед вікнами.

Зранку проголосував на своїй виборчій дільниці на Троєщині, сів у джип і повідомив хлопців, що їдемо в офіс. Щоб додатково збити зовнішнє спостереження зі сліду, вже в дорозі змінив напрямок руху, сказавши водієві, що передумав їхати в офіс – прямуємо на Оболонь. В квартирі мого товариша охорона ніколи не залишалася, тож охоронці зостались очікувати в автомобілі перед під’їздом.

Забігаю до квартири, переодягаюся, блискавично вистрибую через вікно, сідаю в заведені «Жигулі» з тонованими шибами і – через 9 годин я вже в Польщі – в безпеці! Якщо б мені хтось у вигнанні сказав, що буду змушений при Президенті Ющенку так рятуватися, не повірив би!

Відразу після Нового року мені до Києва зателефонувала дружина Ліля. Питає:

* Колю, що ти там робиш? Чого сидиш в Україні? Якщо ти не береш участі у виборах, повертайся додому. Ти нам потрібен тут! Ми ж твоя сім’я!

Тому я мав до кого рватися, мав куди повертатися. Мені треба було врятуватися!

І мене в черговий раз врятувала Польща. Тому до цієї країни я відчуваю сентиментальну прихильність і сердечну вдячність…

 

 

9. ЩАСЛИВІ ДНІ З РОДИНОЮ

На моє повернення дуже чекали мої дівчата, тож я з головою поринув у домашні обов’язки. Нарешті, мав час побути з донькою, допомогти Лілі по господарству.

Знову почав відвозити і привозити Лесю зі школи. Вона вже була цілком самостійна, але для нас обох були дуже важливими і цінними хвилини, проведені разом. У нас із Лесею був свій ритуал: часто після школи ми з нею обідали у китайському ресторані. Це дуже оригінальний ресторан, бо організований за принципом шведського столу: приходиш, вибираєш, що душа бажає, а вибір — необмежений! Ми полюбляли влаштовувати собі такі свята шлунка!

А ще часто ходили в басейн неподалік дому. Я дуже радів, що моя доця, як і я, почувалася у воді справжньою… жабою – то пірне, то вигулькне, то пливе наввипередки зі мною, то ляже на воду і дозволяє, щоб хвильки колисали її…

Щасливі дні!

Ліля взяла відпустку і ми вперше за багато років поїхали автомобілем до Майамі. Мене здивувало, що у Майамі відпочивати дешевше, ніж у Ялті. Наша дорога на південь пролягала через сім штатів. Краєвиди мінялися, як у калейдоскопі. Коли у Вірджинії було холодно, як пізньою осінню, то Майамі зустріло нас пекучим літнім сонцем.

Моє тіло відпочивало. Кожна його клітина жадібно поглинала тепле сонце, очі насолоджувалися райськими краєвидами.

А думки були далеко-далеко… За океаном…

Душу розривали питання, на які не знаходилося відповіді.

Як же так? Адже обіцяли довести справу Ґонґадзе до кінця! А довели б цю, взялися б за наступні, а там, дивись, і десятки вкрадених мільярдів повернули б у державний бюджет!

А Ющенко?! Він же на Майдані обіцяв! Він тримав Лесю Ґонґадзе за руку!

А Мороз?! Як він міг Деркача взяти до списків своєї партії?! І провести його у Верховну Раду?! Що це, як це розуміти?

А Юля?! Навіть не знайшла для мене десяти хвилин!

А народ?! Наївні! Як вони вірять всьому цьому? Їх дурять, показуючи по телебаченню всіляку брехню… Телята! Куди женуть – туди й біжать! Аби не зачіпали! Аби не вдарили різкою!

А у Верховній Раді торг іде повним ходом… Найбільше голосів на виборах отримала Партія регіонів,за ними – БЮТ, Наша Україна, Соцпартія, комуністи. Литвин пролетів, як фанера над Парижем. Але решта запекло бореться за посади Прем’єр-міністра і спікера парламенту. Тушкуються, коаліціюються, сходяться-розходяться, продаються-купуються… Повний дерибан! Повне бл…ство!

За модель, про яку постійно говорилося: Ющенко – Президент, Тимошенко – Прем’єр-міністр, Мороз –спікер — взагалі вже ніхто й не згадує!

Робота ведеться на те, щоб БЮТ або соціалісти «зрадили», а тоді «Нашій Україні», начебто, не залишиться іншого виходу, ніж «в інтересах народу» коаліціюватися з Партією регіонів, хоч «Наша Україна» того «страшно не хоче»! А народ дивиться і мовчить…

Телефоную до Мороза. Кажу:

* Сан Санич! Робіть коаліцію з Партією регіонів! Зупиніть бл…ство Ющенка! Ідіть до влади! Тільки так ми зможемо покарати Литвина, Кучму і інших бандитів, яких покриває Ющенко. Я ж вам розповідав, як мене схиляли їздити по Україні і «мочити» Тимошенко і Мороза! Вам цього мало? Невже ви ще маєте якісь ілюзії? Невже не бачите, що відбувається?

Тут Мороз створює коаліцію з Партією регіонів, стає спікером парламенту. Звичайно, на нього починаються нападки: зрадник, запроданець… Я не можу приїхати до України, але в телефонній розмові кажу, що нам обов’язково треба зустрітися.

 

 

10. ВИСТУП НА ПАРЛАМЕНТСЬКИХ СЛУХАННЯХ

Знову приймаю рішення, що полечу до України. З Вашингтона — до Варшави, звідти – до Кишинева, а з Кишинева автомобілем їду до Криму так, щоб не показувати паспорта прикордонникам. За десять зелених папірців із портретом Президента США Бенджаміна Франкліна на кордоні робиться «коридор» шириною в один метр сімдесят сантиметрів – рівно стільки, щоб помістився автомобіль «Хонда-Сівік», і ти проїжджаєш…

У Криму зупиняємося в домовленому ресторані – Голова Верховної Ради України під’їжджає на зустріч з Мельниченком, який специфічним методом перетнув державний кордон України. Таке може бути тільки в нашій державі!

Показую Морозові всі документи по справі – насамперед, протоколи допитів. Розповідаю, що слідчі порушують елементарні правила ведення допиту, перекручують факти, звинувачують, хоча не мають права цього робити. Підроблені журнали обліку робочого часу приймають за найвагоміші докази, а мої свідчення взагалі відкидають і кричать: «Ви коли почнете говорити правду?» Слідчих треба поміняти. А заодно – прокурора Медведька.

Необхідно організувати парламентські слухання у Верховній Раді, підняти справу на публічне обговорення, змусити прокуратуру виконати резолюцію ПАРЄ. На телебачення я потрапити не можу, доступу до друкованої преси мені не дають, натомість, про мене говорять хто що хоче і хто скільки хоче!

Пояснюю, що маю намір жити в Україні, а це можливо тоді, коли Кучма за свої злочини буде покараний.

Незабаром питання виноситься на обговорення Верховної Ради, призначаються парламентські слухання, і мене офіційно запрошують до України для виступу. Прилітаю. Мені надають міліцейську охорону.

Ідуть парламентські слухання. Спочатку виступає Генеральний прокурор Олександр Медведько. Головна теза його виступу: Мельниченко не співпрацює

з прокуратурою (не дає жодних свідчень, записів), тому справа Ґонґадзе не розслідується.

На цей виступ Медведька реагує адвокат Андрій Федур і каже:

* Я знаю, що Мельниченко дав свідчення у цій справі. Більше того, я знаю, що Мельниченко готовий був на участь у проведенні слідчого експерименту, під час якого він хотів продемонструвати, як робив записи. Цього не було зроблено… Чому, допитавши Мельниченка, не провести слідчий експеримент та не допитати інших осіб? Зробивши це, призначити відповідні експертизи? …За такої Генеральної прокуратури, за такого Генерального прокурора ця справа ніколи не буде розслідувана!.

Тоді я беру слово і заявляю:

* Шановні депутати, вас з цієї трибуни грубо, цинічно обманюють. Обманює також і Генеральний прокурор. Я готовий надавати всі вичерпні свідчення у судовому слуханні тоді, коли мої записи будуть визнані за речовий доказ. Мені немає чого приховувати, моя совість чиста. Я дав свідчення, розповів, як записував, що є на записах. Копії записів передав прокуратурі, тепер черга за нею. Виконайте резолюцію ПАРЄ!

На цих парламентських слуханнях виступив також Лейсі Дуглас із фірми «Бек Тек», який, зокрема, зазначив, що їхні спеціалісти – це висококваліфіковані фахівці, які мають 70 років спільного досвіду в аналізі таких записів. Крім спеціальної технічної освіти, всі вони мають юридичну, як мінімум, магістра права. Їхня фірма за роки своєї діяльності провела вивчення більше 25 тисяч таких записів у більш ніж 10 тисячах справах. Проаналізувавши записи, надані Мельниченком, фахівці «Бек Тек» дійшли висновку, що вони є автентичними, відповідають тому, що записувалися на «Тошиба» і що записана інформація не редагувалася і ніяким чином не реформувалася.

Оскільки Україна тоді була парламентсько-президентською державою, то Верховна Рада мала вплив на призначення і відставку, між іншим,

Генерального прокурора. На завершення парламентських слухань Мороз каже, заявив, щоб Медведько, врешті, розпочав якісь відповідні дії по справі Ґонґадзе, а якщо ні, то замість нього це зроблять інші.

Через кілька днів було замінено слідчих по цій справі. Керувати слідчою групою призначили Олександра Харченка. У Верховній Раді знову була створена Тимчасова слідча комісія, і, таким чином, розслідування зрушилось з мертвої точки.

Згодом троє представників ТСК летять до США, в першу чергу, для того, щоб з’ясувати, чи допоможе ФБР у проведенні експертизи записів. ФБР підтверджує свою готовність хоч зараз взятися за таку експертизу, але від Генеральної прокуратури України потрібне офіційне звернення у цій справі. А прокуратура не звертається — Генеральний прокурор не підписує офіційного листа.

Коли представники ТСК вели переговори з ФБР, я попросив Мірошниченка, який був в складі делегації, довідатися в ФБР, хто саме готував на мене усі відомі замахи. У розмові співробітники ФБР підтвердили, що вони справді отримували такі попередження, і можуть дати про це інформацію, але, знову-таки, потрібне офіційне звернення.

 

 

11. СЛІДЧИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ

Розслідування в Україні, як і раніше, велося більше про людське око. Але у травні 2007 року Ющенко несподівано призначає на посаду Генерального прокурора Святослава Піскуна. Перед тим, розмовляючи з ним, я запитав: чи реально він продовжить розслідування в разі його призначення на цю посаду, а чи буде «тягнути кота за хвіст», як сам та усі його попередники? Піскун пообіцяв, що на наступний після свого призначення день виконає резолюцію ПАРЄ.

Як тільки Піскуна призначили на посаду Генерального прокурора, я – відразу до нього. Він, як і обіцяв, підписав заяву про те, що Генеральна прокуратура готова виконати резолюцію ПАРЄ.

Тоді я йому кажу:

* Ну, все! За два місяці тебе знімуть!

* Та ну, Колю! Що ти таке говориш?

Справді, я помилився. Ющенко зняв Піскуна вже через два тижні!

Але механізм міжнародної експертизи вже був запущений. Владі нікуди відступати. Почалася звичайна бюрократична тяганина. У той час я запропонував слідчому Харченку не чекати, коли ФБР погодиться провести експертизу записів, а втілювати кроки, які уже зараз можна зробити. Наприклад, слідчий експеримент, допити, очні ставки!

Вирішили зробити слідчий експеримент щодо процесу запису: поставити диктофон, дистанційно його ввімкнути, записати, вимкнути, забрати і прослухати записане. Генпрокуратура направляє до Секретаріату Президента листа з проханням дозволити проведення слідчого експерименту. Врешті, отримали відповідь, що дозволяється.

У визначений день приходимо до Секретаріату, а нам – стоп! Кажуть: не можна, там Балога працює! Як?! Невже він не може попрацювати в іншому кабінеті? Кажуть: якщо і може, то там спеціальний стіл, на якому телефони із таємним урядовим зв’язком, а на його відключення потрібно, як мінімум, два дні…

Тоді я – відразу до преси! Мовляв, Балога блокує проведення слідчого експерименту. Очевидно, йому є що приховувати. І, можливо, він навіть у цьому зацікавлений… Одним словом, максимально розкручуємо ситуацію! Звичайно, були такі, хто відразу почав перекручувати, нібито Мельниченко піариться, заважаючи працювати державному службовцеві, до того ж, там урядовий зв’язок, який так просто не відключиш…

Але! Як тільки все це озвучили, призначають новий термін слідчого експерименту на наступні ж вихідні. Уже сам Секретаріат Президента запрошує пресу, щоб все було публічно. Я передав необхідну техніку. Запрошені документалісти, технічні експерти, поняті, статисти. Починаємо працювати.

Насамперед, треба було поставити меблі так, як це було за Кучми. Замість дивана стоїть стіл, а на ньому – звичайний міський телефон, кабель якого вмикається у найзвичайнішу телефонну розетку. Чи це той таємний урядовий зв’язок, який треба було відключати два дні?!

Переставили меблі. Я показав, як усе робив. Куди клав диктофон, як його дистанційно вмикав. Усе знімають камери. Повне напруження. Вмикаю диктофон – запрацював! У кабінеті ходять статисти, сідають на диван, говорять. А я все демонструю.

Одним словом, слідчий експеримент пройшов «на ура»! Ті експерти, які заперечували можливість записати розмову в кабінеті Президента, на власні очі переконалися, що це можливо!

Після того кажу слідчому, що, доки вирішується питання з експертизою записів у ФБР, можна допитати всіх тих, чиї голоси є на плівках. Ну, Кравченка вже немає, але ж Ющенко, Кучма, Литвин, Деркач, Шепель і інші могли б бути запрошені до Генпрокуратури. Якщо їхні свідчення будуть розбігатися з моїми – треба проводити очні ставки!

Харченко виписує повістки, запрошує на допит інших свідків. Організовуються очні ставки.

 

 

12. ДІАГНОЗ: ІНСУЛЬТ

На понеділок, 30 липня 2007 року, було призначено мою очну ставку з Кучмою. А 28 липня, ввечері, в квартирі мені стало погано: розболілася голова, потемніло в очах, все запаморочилось…. Викликали «швидку». Доки приїхали медики, голова просто тріщала від болю. Мене забрали до госпіталю СБУ.

Мало не втрачаю свідомості. Звідти – до 14-ї лікарні, де мені поставили діагноз: крововилив у головний мозок, інсульт. Чув, як лікарі розмовляли між собою: виживе – не виживе, а якщо виживе – буде інвалідом. Пам’ятаю, перед втратою свідомості я вимагав взяти в мене кров на аналіз. Медсестра взяла кров, я вирвав у неї з рук шприц, затиснув у кулак, після чого – суцільна пелена…

У ЗМІ почався справжній ажіотаж. А мені настільки погано, що складно визначитись: я ще на цьому світі, чи вже там? Лікарі пробивають хребет, вставляють катетер, щоб знизити внутрішньочерепний тиск та спустити сторонню рідину, яка там зібралася. Біль несамовитий! Після першого проколу рідина з кров’ю сходила дуже повільно, тож довелося пробивати повторно. Мені вкололи морфій, бо витримати біль було просто неможливо…

Адвокат направив мою кров, зразки волосся і нігтів на аналіз до ФБР.

Серпень, жара. У лікарні, звичайно, ніяких кондиціонерів нема. 22 дні я пробув у реанімації, охоронці не відступали ні на крок. Пильнували лікарів, коли ті приходили мене оглядати, медсестер, особливо, зі шприцами чи таблетками. Охороняв мене тоді, між іншими, Слава — тепер він працював у «Альфі», а колись ми разом охороняли Кучму. Ось, як іноді доля зводить людей! Слава дивився на мене і щиро визнавав:

* Мрець! Справжній мрець! Ворогові своєму не побажав би такого!

Коли біль відступив, розум почав знову посилено працювати. Я думав: як так? Я – такий міцний, регулярно займаюся спортом, лікарів бачу раз в рік тільки для того, щоб кожного разу почути один і той же діагноз: цілком здоровий! Був… А тепер я – овоч, життя якого підтримують тільки тоненькі капіляри крапельниць, що п’явками обвивають мої руки, присмокталися до грудей і голови…

Що ж могло трапитися? Пригадую події. На понеділок була призначена очна ставка, незабаром вибори… Невже це просто збіг обставин?.. Чому так сталося? Чому саме зараз? Що зі мною буде далі? А якщо я вже не встану з

ліжка?.. Але, якщо я можу думати, то, значить, я живий! Значить, голова працює! Це вже добре. Живий мрець…

У Лілі паніка. Вона в Америці, не знає в деталях, що тут зі мною діється. Каже, що негайно прилетить. А я не хочу, щоб вона бачила замість свого чоловіка нерухому колоду землистого кольору. Кажу, щоб залишалася там і берегла Лесю.

Коли я прилетів з Америки, знаючи, що затримаюся в Україні, умовив батьків на операції очей – одну, другу, третю… У них була післяопераційна реабілітація. Їм не можна хвилюватися. До того ж, у мами хворе серце. Тепер я хвилювався, щоб вони ні про що не довідалися.

На другий день після того, як я потрапив до реанімації, приїхав брат. Я попросив його, щоб він переконав батька і маму, що це піар. Мовляв, треба було так зробити, щоб про Миколу почали говорити, щоб його популярність зросла. Бо ж скоро вибори, а він збирається балотуватися. Брат сказав, що так і зробить.

13. ЗНОВУ ДОПОМАГАЄ ЛЕСЯ ГОНГАДЗЕ

Після морфію в організмі людини проходять побічні реакції. От і мій організм приймав усе, що в нього вливали, а видаляти не хотів. Зробився запор, що мучив мене багато довгих днів. Жодні таблетки не допомагали.

Приїхала до мене до лікарні Леся Ґонґадзе. Зайшла:

* Синочку, як ти?

Розпитала в лікарів, що зі мною. Сказали, що всі життєві функції організму підтримуються, але запор. Уже випробували і такі ліки, і такі… Нічого не допомагає. А це означає, що відбувається інтоксикація організму зсередини.

Леся Ґонґадзе кудись поїхала. Повертається. Дістає з торбинки якусь сироватку, каже випити. Я випив – усе, як рукою зняло!

Вона сиділа біля мого ліжка, тримала мене за руку, гладила по голові. Щось розповідала, сміялася, жартувала.

Лише багато пізніше я довідався, що, коли вона на хвилинку виходила з моєї палати, медичний персонал ледве встигав підхопити її на руки – вона мало не втрачала свідомості. Їй кололи підтримуючі ліки. Вони трохи сиділа в коридорі, щоби внормувався тиск, і знову поверталася до мого ліжка, усміхнена і життєрадісна. Заохочувала їсти, пити, питалася, чого душа прагне… Одним словом, піднімала мене на ноги.

Один лише Бог знає, скільки ця свята жінка пережила, і звідки в неї бралися сили мене, нерухомого здорованя, повертати до життя, змушувати триматися за нього зубами!

 

 

14. МЕНЕ ВИЗНАЛИ ІНВАЛІДОМ

Після тритижневої реанімації піднятися я не міг. І коли мене на ноги намагались підняти мій адвокат Паша Сичов і охоронець, то самостійно втриматися я не міг… Руки рухалися, а ноги віднялися. Я не міг ні ходити, ні стояти. Мене возили на інвалідному візку…

Лікарі сказали, що в реанімації вони зробили все, що було в їхніх силах. Тепер мені потрібна була добра реабілітація. Дуже добра! Сказали, що єдине таке місце в Україні – Феофанія.

Але ж я не був ні високопоставленим урядовцем, ні депутатом. Сказали, що немає нічого неможливого – треба тільки, щоб хтось дав дозвіл.

Дмитро Видрін із кількома депутатами звертаються до Віктора Балоги – Глави Секретаріату Президента України. Пояснюють ситуацію і просять, щоб він видав дозвіл на мою реабілітацію у Феофанії. Балога їх дипломатично послав «кози пасти».

Це означало, що Мельниченко Ющенкові живий і здоровий не потрібен. Коли йшлося про політику, про підкилимні ігри, я ще міг зрозуміти. Але коли постало питання життя і смерті… Тут у мене зникли будь-які ілюзії…

Як люди швидко забули, на якій хвилі вони прийшли до влади, отримали блага, яких, можливо, не заслужили своєю працею… Прийняли, як належне. І уявили, що Бога за ноги зловили…

Із 14-ї лікарні мене перевезли до клініки «Борис», де розпочалась реабілітація. Спеціалісти-медики робили масажі, аналізи, томографію і здивовано зазначали, що не бачать, де у мене було пошкодження. Тобто, не можуть виявити причини крововиливу! Порадили, якщо маю таку змогу, їхати на детальніше обстеження до Німеччини.

Але ж як дістатися до Німеччини? Реанімаційним автомобілем? Це нереально!

Тоді зовсім несподівано для мене Нестор Шуфрич чи Андрій Клюєв профінансував моє лікування у Німеччині, включно із транспортуванням спеціалізованим літаком.

В Україні мене визнали інвалідом ІІ групи. Сказали: гіпертонік, таблетки зранку, в обід і ввечері, пива не можна, спиртного не можна, в сауну не можна, коханням не займатися! Інвалід!

 

 

15. ПРОПОЗИЦІЯ БРОДСЬКОГО

У той час, коли я лежав у лікарні, в Україні відбуваються перевибори до Верховної Ради. 150 депутатів від БЮТ склали свої мандати, тому були оголошені перевибори.

Бродський прийшов до мене до лікарні, і сказав, що чекає від мене відповіді, чи погоджуюся йти на вибори у першій п’ятірці «Вільних демократів».

У той же приблизно час мене навідав і Мороз. Після того, як він створив коаліцію з Януковичем, рейтинг Соцпартії почав падати. Мороз пропонує мені йти на вибори за списками його партії. Я щиро подякував, але сказав, що Соцпартія до парламенту не пройде.

У лікарні мене також відвідав Юра Литвиненко. Повідав, що на нього вийшли люди, які хочуть мене бачити у першій п’ятірці свого виборчого списку. Це зовсім новий блок, нова партія. Хлопці грошовиті. За те, що піду з ними на вибори, пропонують мені 20 мільйонів доларів. Я щиро розсміявся і кажу, що він же сам розуміє, що такого просто не буває!

Нова партія, про яку ще ніхто не знає, збирається пройти до Верховної Ради? А навіть якщо не пройде, то отримати такі гроші – просто мрія! Але так не буває! Це – провокація! Нехай скаже мені назву тієї партії і приведе ту людину, яка запрошує мене до своїх списків.

Наступного дня Юра мені розповів, що Олександр Волков і Вадим Рабинович створили блок, а називається він скорочено «За Кучму»…

Міші Бродському я підтвердив, що йду на вибори разом із «Вільними демократами». Принципова позиція «Вільних демократів» полягала в тому, що Кучма повинен бути на нарах. Це якнайбільше відповідало моїм життєвим принципам.

 

 

16. РЕАБІЛІТАЦІЯ В НІМЕЧЧИНІ

Спеціалізованим реанімаційним автомобілем мене доставили до аеропорту, там на ношах – до літака, обладнаного, як реанімобіль. Летимо.

А я цілу дорогу думаю: а якщо я вже ніколи не встану? Що зі мною буде? Якщо я вже ніколи не буду повноцінним? Знову і знову поверталося одвічне питання: кому це все було потрібне? Для чого? Заради чого?

У Німеччині лікарі розпитують, що зі мною трапилося. Мою думку: чому це зі мною трапилося? А я не знаю! Не знаю, що відповісти лікарям, і не знаю, чому це зі мною сталося. Бігав здоровий, і враз став інвалідом…

Сказав, що припускаю, що на мені використали зброю спецслужб, розроблену для того, щоб знищувати людей, не залишаючи жодних слідів. Спеціальний пристрій спричиняє випромінювання на певних частотах. Це випромінювання скеровується туди, де знаходиться визначена людина (можна навіть через стіну). Протягом певного часу спрямовується потужний імпульс, після чого не залишається жодних слідів зовнішнього втручання.

Ніщо інше, на мою думку, не могло спричинити таку раптову хворобу. Лікарі сказали, що, так чи інакше, вони проведуть усі дослідження від початку. Дослідили мої судини. Лікар, який обстежував, сказав, що судини абсолютно здорові. Немає жодних ознак, які б вказували, що може бути проблема з боку судинної системи: і в голові, і в руках, і в ногах, і до серця, і від серця. Чому це трапилося – вони не знають!

Почалася моя реабілітація. Фізпроцедури, масажі, лікувальний басейн, голкотерапія…

Старання лікарів робили своє…

Я почав стояти!!! І не падав!

Потім міг зробити 2-3 кроки.

Три тижні моєї реабілітації підходили до кінця. Якогось надзвичайного дива не сталося, але я відчув, що буду ходити! Для мене після всього пережитого це було найбільше диво.

Приїхала Ліля. Ми не могли наговоритися! Вона плакала. Я заспокоював і просив в найменших деталях розказати про її життя, про Лесю. Донька почала ходити до школи, приносить тільки добрі оцінки. Її особливо хвалить вчителька з англійської. Захопилася спортом. Чекає, коли повернеться тато. І – знову сльози…

Ліля вивозила мене на інвалідному візочку на прогулянки. Надходила осінь. Повітря було ще тепле, але листочки на деревах починали набирати різних барв. Ліля звертала мою увагу на красу навколо, намагалася розвеселити, обнадіяти. А я почувався повним дрантям у тому інвалідному візку! Я! Який завжди був опорою своїх дівчат, за чиїми плечима вони могли сховатися, на чию шию могли вилізти і ноги звісити… Тепер я сидів у візочку і не міг зробити й пари кроків без підтримки. А моя дружина, яку колись міг легко підхопити на руки і закрутити до запаморочення, тепер возить на візочку кілька десятків кілограмів дерев’яного тіла свого чоловіка.

До клініки, де я проходив реабілітацію, приїжджали різні люди. Якось у коридорі я познайомився з чоловіком. Ми з ним якраз розминулися на візочках: я їхав з процедур, а він – на процедури. Зустрілися, поговорили. Він розповів, що приїхав сюди з дружиною і сином. Лікарі сказали, що йому залишилося жити пів року. Він свідомий, що помирає. Рідні також про це знають. На сімейній раді вирішили, що залишать усі свої справи і приїдуть до цієї клініки разом, щоб ті останні місяці провести втрьох. Мені мурашки побігли по спині! Людина стоїть перед лицем смерті, однією ногою в могилі. І так спокійно про це говорить! А дружина, а син! Скільки мужності вони мають, якщо кинули все і приїхали сюди, щоб крок за кроком, рука в руці провести свого чоловіка і батька в останню дорогу…

Ліля також знала про цю історію. Вона категорично заявила:

- Закінчується реабілітація – повертаєшся додому! Дитина повинна мати батька!

Під кінець моєї реабілітації лікарі ще раз зробили мені повне обстеження і підтвердили, що не бачать причин інсульту. І, якби вони не мали перед собою мене на інвалідному візку, то, можливо, сказали б, що це — результати обстеження спортсмена, якому завтра стартувати на змаганнях.

 

 

17. НА ВИБОРИ З «ВІЛЬНИМИ ДЕМОКРАТАМИ»

 

Пройшли вибори. «Вільні демократи» виявилися вільними від депутатських мандатів. Соцпартія Мороза до парламенту також не потрапляє. Перемагає БЮТ, Тимошенко стає Прем’єр-міністром.

По справі Ґонґадзе слідчим залишився Харченко, від Генпрокуратури курує, як і раніше, заступник Генпрокурора Голомша, тому ми продовжуємо працювати.

Чекаємо від американців результату запиту щодо експертизи. Вони чомусь затягують — запит надіслали ще у 2007 році. Надворі вже 2008-ий, а відповіді все ще немає…

Ющенко збирається летіти до США. Я направляю на його ім’я офіційного листа з проханням клопотання у справі прискорення відповіді щодо експертизи. На жоден із моїх трьох листів на ім’я Ющенка не було реальних кроків.

У той час я звертаюся до Турчинова, повідомляючи, що Ющенко спеціально затягує слідство і всіляко перешкоджає, щоб воно не було завершене. Але до американців може звернутися і Міністр юстиції, і Міністр внутрішніх справ, і, врешті, Прем’єр-міністр. Хтось із них також може офіційно звернутися до ФБР з проханням провести експертизу на виконання резолюції ПАРЄ. Турчинов підтвердив, що треба це зробити…

Тоді ж мені організовують виступ перед фракцією БЮТ. Говорю, що справа життєво важлива. Треба, щоб Кучма, Литвин і інші причетні понесли покарання. В окремій розмові з Кожем’якіним я пояснював, що Литвин уже знову пробрався до парламенту. Якщо він закріпиться, то звідти його гартованим залізом не випалиш. Кожем’якін повністю погодився і каже:

* Ми доведемо справу Ґонґадзе до логічного завершення.

* Мені вже Турчинов давав слово, Тимошенко обіцяла!

* Я тобі давав слово? Ні. Слово офіцера!

У 2008 році Кучма святкував 70-річчя. Святкування під гаслом «70 років – політ нормальний» проходило у Палаці культури «Україна», квитки можна

було купити в касі. Я тоді організував акцію протесту і додав до гасла святкування: «Час на посадку!» Акція була спрямована проти Кучми і Литвина. Через місяць Литвина обирають спікером парламенту.

Влітку 2008 року Харченка і Голомшу запрошують до Посольства США у Києві і неофіційно інформують:

- Америка не буде проводити експертизи записів Мельниченка по справі Ґонґадзе.

Розумію – постаралися…

Втрачений цілий рік! А слідство триває вже цілих вісім!

Думаємо, що ж робити далі? Разом із Харченком і Голомшею вирішуємо, що треба віддати записи будь-яким експертам, яких визначить ПАРЄ. Телефонуємо по старій пам’яті до Сабіни Лотхойзер Шнарренбергер, вона знаходить експертів з Німеччини і Румунії. Експертиза була завершена у 2009 році.

Того ж року впіймали Пукача, який зник після того, як проти нього була порушена кримінальна справа. Пукач дає свідчення, які підтверджують мої, що саме Кучма і Литвин віддали наказ по Гонгадзе, і що, коли він убив Ґонґадзе, приїхав до кабінету Кравченка. У той момент заходить Литвин. Кравченко представляє Пукача генералом, який розібрався з Ґонґадзе. А Литвин так, мимоходом, мовляв, знаю-знаю…

Як тільки Пукач дав свідчення, мені негайно посилюють охорону. Очікувалося, що почнуться арешти колишніх високопосадовців – Кучми, Литвина…

18. ПРИЇЗД ДОНЬКИ ДО УКРАЇНИ

У 2008 році до України прилетіла моя донька Леся. Я хотів, щоб вона, врешті, побачила ту Україну, про яку співала, що вона – найкраща країна на світі. Хотів, щоб, нарешті, побачила своїх дідусів і бабусь, з якими дотепер

спілкувалася тільки по телефону. Хотів, щоб відчула себе українкою на 100%. Хотів дати їй те, про що сам мріяв з дитинства, але не отримав… Безпосередньої загрози не було, тому вирішив привезти дитину на Батьківщину, з якої вона виїхала в чотирирічному віці.

Вирішив, що Леся відпочиватиме в «Артеці», про який я колись мріяв. Побачить Чорне море, покупається в ньому і закохається в Україну. Купив їй путівку до санаторію «Морський» і, мало не з літака, поїхали туди. У кімнаті було шість ліжок, а в шафі навіть бракувало «плечиків» для одягу. Поїхав – купив «плечики». Доця задоволена – погода чудова, нові знайомі, весело! Але була проблема: Леся знала англійську і українську, а в «Артеці» спілкувалися переважно російською мовою.

Усе в Україні, починаючи з Борисполя, Лесі дуже подобалося. Вона, як губка, всотувала особливості нового, такого відмінного для себе оточення. Але на другий-третій день я помітив в очах своєї дитини стурбованість і розгубленість. Почав із нею говорити про це…

Виявилося, що вже першого дня її дуже здивувало, що, куди б ми не пішли – до найближчої крамниці чи в метро – мене часто впізнавали, підходили, тиснули руку, говорили якісь дивні слова, дякували.

Леся не могла збагнути, що діється, але розуміла, що чогось не знає… Сіла до комп’ютера, зайшла в інтернет, набрала українськими літерами своє прізвище…

Вона зовсім не була готова до тієї лавини інформації, яку несподівано вивергнула на неї всесвітня мережа!.. Читала, читала, читала!!!

Раніше, у Вашингтоні, коли я повертався з чергової поїздки, Леся говорила мені:

- Я не хочу, щоб ти так надовго кудись їздив…

Я пояснював, що так треба, що це – робота. Леся просила:

- Піди на іншу роботу!

Я казав, що це дуже важлива робота, я там потрібен. Вона заперечувала:

- Ти мені більше потрібен! Я не хочу, щоби мій тато кудись постійно їздив. Нехай він навіть замітає подвір’я, але хай буде завжди вдома, коли я повертаюся зі школи. Тату, будь біля мене!

Тепер же, після нашої дуже важкої і довгої розмови, Леся мені сказала:

- Я не хочу, щоб мій тато був героєм, я не хочу, щоб його знали всі на вулиці. Я хочу, щоб він був мій, і тільки мій!

Цей дитячий крик душі переріс у підлітковий протест. Жаль змінився на злість. Злість за те, що так довго приховували від неї, не розказали, не пояснили. Чому вона повинна довідуватися, хто вона така, з інтернету і від чужих людей?!

Леся замкнулася в собі, виставила колючки і не підпускає. Усім своїм виглядом і поведінкою вона кричить мені:

* Вибирай: хто для тебе важливіший – я чи вони всі?!

19. ВИБОРИ-2010

2008 рік. Я потоваришував із Володимиром Олійником (один із «Канівської четвірки») — на записах Кучма дає наказ його ув’язнити. Володя товаришує з Ющенком.

Ющенко серйозно налаштований брати участь у президентських виборах і перемогти. Хоче реалізувати гасло «Бандитам – тюрми», для чого збирає команду. Розглядається моя кандидатура на посаду Голови СБУ. Планується, що Олійник займатиме посаду заступника Секретаря РНБОУ і куруватиме «силовиків» та суди.

Розмовляючи про перші мої кроки, якщо відбудеться таке призначення, говорю, що відразу активізуємо слідство по справі Ґонґадзе. Кучму і Литвина посадимо. Якщо активно візьмемося, то протягом пів року зробимо це.

Новий рік. Телефоную до Олійника, вітаю його. Питає:

* Колю, ти де?

* У Вашингтоні.

* Прилітай!

* Що? Так терміново?

* Прилітай!

Не запитую більше нічого. Купую квиток – прилітаю до Києва, де мені повідомляють, мовляв, Ющенко не готовий призначити тебе Головою СБУ, а от першим заступником – так! Цього тижня буде указ.

Чекаємо тиждень, два, три, місяць… Указу, як розумієте, донині нема.

У 2009 році я почув висловлювання Кравчука щодо справи «плівок Мельниченка», у яких він підтвердив, що на записах — голос Кучми, додавши, що необхідно надати юридичну оцінку його діям. Кравчук тоді підкреслив, що не можна залишати напризволяще такий небуденний факт – це неправильно з будь-якого боку!

Прочитавши сказане Кравчуком, я вирішив з ним зустрітися. Зателефонував до його приймальні. Секретарка Оксана пере телефонувала наступного дня і запропонувала на завтра зустріч.

У приймальні Леоніда Макаровича я несподівано побачив свого колишнього колегу по УДО – тепер він служив охоронцем Кравчука. Привіталися, він сказав, що слідкує за перебігом моєї історії. Не кожна зустріч із колегами з УДО була такою приємною…

Кабінет першого Президента незалежної України Кравчука був досить скромним. Ми поспілкувалися, я пригадав, як колись охороняв його, згадали і про випадок у Первомайську перед виборами у 1994 році, коли він сказав, що не підпише зараз указу про боротьбу з корупцією, бо це був би підкуп виборців, а зробить це відразу, якщо буде переобраний на наступний термін. Я тоді негативно висловився про Кравчука і агітував за Кучму, бо той кидав направо і наліво палкими гаслами. Але вийшло, як в тому анекдоті: «Васю, вчора вночі ти на мені обіцяв одружитися… — Мало що я на тобі міг обіцяти!»

Кравчук підтвердив своє переконання, що справа має бути розслідувана, бо це важливо для України.

Ми ще раз зустрічалися з ним, коли Президентом України уже став Віктор Янукович. З Леонідом Макаровичем у нас було одне бачення, що повинно бути логічне завершення справи моїх записів. Перший Президент цілком погодився з моєю позицією, і пообіцяв, що переговорить з Януковичем, адже тому не варто перебирати на себе негатив попередньої влади.

Ставши Президентом, Віктор Янукович зустрівся з Лесею Ґонґадзе, пообіцявши їй, що доведе справу до завершення. Наразі особливих надій на те, що тепер справа вбивства Ґонґадзе буде доведена до логічного кінця, у мене немає, оскільки главою Адміністрації Президента стає Сергій Льовочкін.

Саме той Льовочкін, який обіцяв, що при Януковичі мене посадить.

Саме той, з яким я відмовився працювати в команді.

Саме той Сергій Льовочкін, який є кумом Кучми.

Саме той, який у 2006 році йшов до Верховної Ради у блоці Литвина, а я йому в тому перешкодив.

Саме той Льовочкін, про якого говорять, що Янукович працює у нього Президентом…

Я зустрічаюся з Морозом. Прошу, щоб він при зустрічі з Януковичем підняв цю тему, прошу безпосередньо про зустріч із самим Януковичем. Мороз погодився переказати мою пропозицію, і незабаром повідомляє, що Янукович принципово за те, щоб наша зустріч відбулася. Організацією займається Льовочкін…

Телефоную до приймальні Льовочкіна по «сотці», представляюся, нагадую, що він має організувати мені зустріч із Януковичем. Кажуть, що в курсі. Протягом місяця зустріч відбудеться. Залишаю номер мобільного для контакту…

У 2010 році в Генеральній прокуратурі відбулася зміна слідчої групи по справі Георгія Ґонґадзе. Замість слідчого Олександра Харченка призначають Владислава Грищенка, куратором справи стає Ренат Кузьмін. Мене просять ще раз надати свідчення, щоб нові слідчі змогли швидше зорієнтуватись. Зневірений слідством, яке триває вже ціле десятиліття, я без особливого бажання погодився після того, як поговорив з новим слідчим і, власне, Ренатом Кузьміним. Не знаю, що на мене більше подіяло: чи переконання Кузьміна, що «злодій повинен сидіти», чи його наполегливість і рішучість, але протягом наступних двох тижнів я знову і знову надавав свідчення…

20. СПРАВА ПРОТИ КУЧМИ ТА ОЧНА СТАВКА

На деякий час усе затихло. Я вже навіть пошкодував тих двох втрачених тижнів, аж раптом 23 березня 2011 року – як грім серед ясного неба – інформація про те, що Ренатом Кузьміним порушена кримінальна справа проти Кучми. З екс-президента взяли підписку про невиїзд!

Ніхто з нас цього не очікував.

Мене викликають до Генпрокуратури і кажуть:

* Що ми обіцяли – те і виконали.

Я відповідаю:

* Якщо кримінальна справа порушена без згоди Януковича, то Кузьміна «з’їдять».

Разом із тим, у ГПУ не вважають Кучму ідеологом убивства Ґонґадзе. Я нагадую, що Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України підбурювачем у цій справі вважає Литвина. Прокуратура повинна розслідувати злочин до кінця!

Одночасно «шістки» Кучми починають кричати, що необхідно розслідувати не злочини, зафіксовані на записах, що допомогло б повернути в бюджет держави десятки мільярдів украдених коштів, «приватизовані»

підприємства, викрадені цінності, а, в першу чергу, – покарати негідника Мельниченка, який насмілився про це голосно розказати.

Тобто, починає зміщуватися акцент із сотень злочинів Кучми та його команди на типове «хто такий Мельниченко і хто за ним стоїть». Цими питаннями задаються журналісти-остарбайтери на прямих ефірах українських телеканалів, а мене не лише не запрошують на передачі, де, власне, мене обговорюють, а й навіть не допускають до слова, коли я сам приходжу до студії!

Саме це — свобода слова по-українськи!

Для усунення неточностей у показах у березні мені роблять очну ставку з Марчуком, під час якої відбулася досить активна бесіда. Ми намагалися в деталях пригадати наші зустрічі, відтворивши, таким чином, події понад десятилітньої давнини. Говорили про те, як Кучма планував не допустити Марчука до участі у президентських перегонах, дискредитувати Євгена Кириловича через підкинені його синові наркотики, як знеславили головного редактора газети «День» Ларису Івшину… Я відчував вдячність за те, що Марчук до дрібниць пригадав факти, які вже затерлися навіть у моїй пам’яті, але були такими важливими для доведення вини Кучми! Усі розбіжності в показах були усунені.

Слідчий приймає рішення про мою очну ставку з Кучмою. Заводить мене до свого кабінету, де вже знаходиться Кучма. Повідомляє, що зараз між нами відбудеться очна ставка. Кучма, як обпечений, зривається зі стільця.

* Я не хочу очної ставки, — каже він і поривається вийти з кабінету.

Слідчий до нього:

* Я вас не відпускаю! Сядьте.

* Тоді спробуйте мене заарештувати!

Користуючись тим, що під охороною, Кучма втікає з приміщення Генпрокуратури через запасний вихід…

-Я не хочу-ці слова сказані Кучмою мене так взбісили, а я хочу запитати, а може Гонгадзе хотів, щоб йому голову відрізали?

Проте, 4 квітня 2011 року очна ставка з Кучмою таки відбулася. Я очікував, що, коли ввімкнуть запис його розмови про Ґонґадзе, він почне говорити, які саме фрази чи слова монтовані (як він це заявляв у ЗМІ). Але, замість цього, Кучма зайняв глуху оборону, не відповідаючи на жодне з поставлених запитань.

На прохання слідчого я почав розповідати, як записував і чому, як Бакай передавав у Москві гроші від Кучми…

Кучма сидів навпроти мене. Коли я розповідав, як вірно служив, як вірив в нього, як потім усе кардинально змінилося і чому, з виразу його обличчя мені на мить здалося, що Кучма все це згадує і глибоко переживає. Коли мій монолог закінчився, ми мали можливість через слідчого ставити запитання один одному. Першим запитав мене Кучма:

* Хто знав про те, що Ви записуєте?

Я відповів. Він подякував.

Я запитав:

- Чи пам’ятаєте Ви ту фотографію, яку Вам передали у 2004 році, де я – на Красній площі?

- Так, пам’ятаю.

Після цього адвокат Кучми Михайло Кисилевич дуже захвилювався, перелякано зиркнув на свого підзахисного і аж тицьнув його ногою. Це був прокол! Величезний прокол і Кучми, і його адвоката. Бо це означало, що Кучма знав про переговори у Москві, що для прокуратури – опосередкований доказ його вини!

Я запитав:

* Хто Вам передав цю фотографію?

Він уже нічого не відповів, пославшись на відповідну статтю Конституції, яка дозволяє не давати свідчень проти себе.

Буквально через день після очної ставки адвокат Кучми несподівано помер – імовірно, не витримало серце.

Після очної ставки я звернувся до слідчого:

* Забороніть Пінчуку до закінчення слідства виїжджати з країни, бо він буде впливати на слідство, у першу чергу, на свідчення Бакая і Сацюка, які можуть розповісти про моє перебування у Москві в 2004 році. Їхній допит повинен відбутися через тиждень у Москві.

Але трапилася несподіванка: до столиці Росії дозволили вилетіти самому Кучмі. Я звертаюся до слідчого:

- Що ви робите? Можете забути про свідчення Бакая і Сацюка.

- Особисто Пшонка дав дозвіл на виїзд Кучми.

І справді, допит Бакая і Сацюка у Москві був зірваний, хоча їхні свідчення для доведення вини Кучми були надзвичайно важливими. Тоді я звернувся до кількох журналістів, у тому числі, до Мустафи Найєма, з тим, щоб вони допомогли вплинути на керівництво Росії і таки примусити Бакая і Сацюка надати свідчення. Українські журналісти навіть готові були пікетувати посольство Росії у Києві! Сам я поїхав до Москви і виступив у найбільш рейтинговій передачі на телеканалі НТВ. В результаті Бакай таки дав свідчення: наші покази відрізнялися тільки тим, хто першим назвав суму — 100 мільйонів доларів…

21. ПАСТКА

У травні 2011 року до мене підходить Народний Депутат України та каже, що до нього звернувся Пінчук і хоче зі мною стосовно Кучми домовитися. Питає, яка моя ціна. Відповідаю – нехай Пінчук сам запропонує.

Через кілька тижнів мене викликає Ренат Кузьмін:

* Колю, мені відомо, що ти хочеш «кинути» прокуратуру. Тобі запропонували 25 мільйонів доларів, щоб ти поїхав з України. А ти кажеш: мало, дайте 50… Хочеш нас використати?

* Те, що мені пропонували домовитися – не заперечую. Так! Я веду переговори, але для того, щоб Кучма «не зістрибнув з гачка» по справі Ґонґадзе, треба задокументувати факт підкупу свідка Мельниченка. Равільович, ти багато чого не знаєш! Якщо ти порушив кримінальну справу без вказівки, або, принаймні, дозволу Януковича, то з тебе зроблять дурня і, врешті, виженуть із прокуратури. Адже адвокатом Кучми є сам Льовочкін, у якого Янукович працює Президентом!

Домовилися це зробити. Але ж, думаю сам про себе, буде проблема: хто задокументує факт «покупки» Мельниченка? Повноваження на такі дії мають СБУ (його повністю контролює Кучма), УДО (також під контролем Кучми), Прикордонна служба (контролює рідний брат Литвина)… Кому б Генпрокуратура не доручила цього завдання, операція буде приреченою, оскільки про неї так чи інакше дізнається Льовочкін – Кучма.

Як у воду дивився! 30 червня 2011 року СБУ робить подання до Конституційного Суду, спрямоване, фактично, на нівелювання моїх записів.

«Документи пішли до суду за підписом особисто Валерія Хорошковського, зобов’язаного Віктору Пінчуку стартом своєї політичної кар’єри, коли президентський зять 2002 року кинув свої ресурси на підтримку фантомної «Команди озимого покоління» («Врятувати (не)рядового Кучму», УП, 19.12.2011 р.)

Розумію, що сценарій запущений: Конституційний Суд прийме те рішення, яке потрібно банді. Адже КС ще у 2004 році доводив «тупим» українцям, що 1+1=1! Конституція дозволяє балотуватися на пост Президента тільки дві каденції поспіль. На той час Кучма був при владі вже протягом десяти років (1994-1999 і 1999-2004). Але КС доводив, що за той період

відбулися зміни в політичному устрої держави, тож перший термін просто «не рахується», а, отже, Кучма знову може брати участь у виборах…

Так сталося і тепер. Конституційний Суд імені Хорошковського, як його називає «Українська правда», приймає абсурдне, цинічне рішення, що захищати громадянина України мають право тільки правоохоронні органи, а він сам – ні. Докази не можуть бути доказами в суді, якщо вони здобуті без санкції прокуратури чи суду. Чи не смішно? Тобто, уявіть, що приходить людина до прокуратури і каже: «Я бачив, чув, як Янукович скоює злочини, дайте дозвіл, щоб це задокументувати!» Смішно? Мені — ні! Він же, той, хто призначає прокурора і суддів, він – Президент! Він і буде, як у тому фільмі: та хто ж його посадить, він же - пам’ятник!

Недарма журналісти влучно визначили головну мету Конституційного Суду України: як задовольнити Президента. КС вирішив, що Президент має право розганяти суди; що плівки Мельниченка – не доказ. Тепер жорстокою насмішкою звучать слова Голови ВРУ Володимира Литвина: «Верховна Рада прийняла Закон щодо Конституційного Суду, рішення якого не може оскаржити навіть Бог».

Мені цікаво: якщо КС України завтра прийме рішення, що українська нація — нація бидла, яка має право лише їсти солому та мукати, це рішення також буде обов’язковим до виконання та оскарженню не підлягає? Ви скажете, що це не можливо. А ви переконані в цьому?

Після подання до КС Кучма подає позов до суду на відновлення проти мене кримінальної справи. Ми з адвокатами все ще не довіряємо: яке відношення Кучми до кримінальної справи проти мене? Не він її ініціював, не він її закривав… Він не є суб’єктом по справі Мельниченка! Суд нізащо не поновить справи!

Але наступним шоком для нас стає те, що суд відкриває провадження. Оскарження про закриття кримінальної справи може бути внесене протягом

семи днів після її закриття. Кримінальна справа проти мене була закрита у 2005 році!

Суддею призначено молодого хлопця – Родіона Кірєєва. Прокуратура заявляє, що позов Кучми є необґрунтованим і скерований тільки на те, щоб дискредитувати свідка Мельниченка. Але суддя Кірєєв вирішує, що проти мене повинна бути поновлена кримінальна справа.

На дорозслідування Кримінально-процесуальний кодекс відводить місяць. Рішення судді Кірєєва вступило в силу 28 липня 2011 року. Крім того, негайно (не пізніше 48 годин після відкриття справи) повинно бути пред’явлене звинувачення.

Минуло два тижні – нічого не відбувається. Я пишу листа до прокуратури і СБУ і вимагаю виконання законів – пред’явлення звинувачення, проведення допиту. Тут я пригадав (не без іронії) Володю Буковського, який вийшов на Красну площу в Москві з плакатом: «Панове комуністи, виконуйте Конституцію СРСР!». Його за це арештували на 12 років…

На моє звернення не було ніякої реакції, але відчуваю, що по відношенню до мене відбуваються якісь незворотні процеси. Ні сіло, ні впало, Голова спікер ВРУ Литвин в рамках цивільного позову проти мене намагається через суд заборонити мені виїжджати з України. 25 серпня суд відхиляє його вимогу.

Минув місяць. Мене нікуди не викликають.

У той час я отримую запрошення виступити 8 вересня на ХХІ Економічному форумі в Криниці (Польща). Я повинен був виступати в секції разом із відомим сербським журналістом Владіміром Радомировичем, директором американського Національного центру Whistleblowing Стівеном Коном, польським Державним секретарем Юлією Пітерою та іншими експертами.

Отримую польську візу.

Телефоную до приймальні Льовочкіна, повідомляю, що збираюся їхати до Криниці, де виступлю з доповіддю про те, як Кучма, Ющенко і Янукович

«боролися» з корупцією в Україні. Було б добре, якби Льовочкін виконав доручення Януковича організувати мою зустріч із Президентом до мого від’їзду до Польщі!

Знаючи, що Литвин намагався через суд заборонити мені виїзд за кордон, чекаю провокацію, тож 2 вересня офіційно звертаюся до СБУ з метою запобігти реалізації цієї провокації.

Під’їжджаємо до українсько-польського кордону автомобілем. Прикордонник пускає нас по «зеленому коридору», кажучи, що є вказівка з СБУ швидко нас пропустити. Віддаємо паспорти на контроль капітанові прикордонної служби. Він повертається, а я бачу на його обличчі вираз повної розгубленості. Каже, що не знає, що відбувається, але є заборона на мій виїзд з території України. Я:

* Як? Хто? На якій підставі?

Вимагаю письмового пояснення. Виходить підполковник і запрошує мене до свого кабінету. Дає документ, у якому підставою заборони мого виїзду вказано рішення слідчого Генеральної прокуратури від 26 серпня 2011 року.

Телефоную в Генеральну прокуратуру України – повідомляю номер постанови, прізвище слідчого. Питаю, в чому справа. А сам думаю: що це ГПУ перестраховується, побоюючись, що я вже домовився з Пінчуком, і тепер хочу виїхати, щоб не свідчити в суді? Прокурор мені відповідає: у нас немає людини з таким прізвищем, я не чув про таку постанову ГПУ.

Набираю телефон приймальні Хорошковського і доводжу до їхнього відома, що провокація на кордоні стосовно мене здійснена. Хорошковський терміново висилає на кордон наряд «Альфи» на автомобілях з проблисковими маячками.

Передаю цю інформацію ЗМІ. Журналісти телефонують до прес-служби Генпрокуратури, де їм відповідають, що не виносили такої постанови – це СБУ! А СБУ каже, що їм взагалі нічого про це не відомо…

Мій адвокат направляє до ГПУ скаргу з вимогою терміново відновити законність. Чекаю годину, день, а за місяць отримую відповідь — прикордонника покарано…

Через два тижні мені дають прослухати розмову, у якій голоси, схожі на голоси Януковича і Литвина. Співрозмовники обговорюють, який сценарій буде реалізовуватись: Кучму повністю виправдають – буде рішення Конституційного Суду, кримінальну справу закриють. Далі – питання:

* А з Мельниченком що робити?

Голос Януковича:

* Я його «урою»!

Мені радять негайно виїхати з України. Тобто, якщо я не погодився взяти гроші від Пінчука, то зараз мене просто поставили перед фактом…

22. БАНДА ПЕРЕВЕРТНІВ

Я все ще припускав, що провокація на українсько-польському кордоні була запланована тільки для того, щоб я не виступив на форумі у Криниці. Захотів перевірити.

Сів у потяг до Мінська. Приїхали на кордон. Прикордонник перевірив паспорти, повернув мій без єдиного питання і пішов далі. Я й заспокоївся. Хвилин за п’ять повертається і просить ще раз дати паспорт на контроль. Каже:

* Вибачте, вам заборонено виїжджати з України.

Тепер я вже був переконаний, що банда перевертнів у погонах веде спостереження, і мене хочуть прибрати, як непотрібного свідка. Але зробити це «красиво» і чужими руками. І цього разу я також вимагав від прикордонників надати юридичне обґрунтування: на якій підставі мене не випускають? Мені надали документ, де вказано, на яких підставах мені заборонено виїжджати з України. Але ця постанова вже відрізнялась від тієї, яку мені показали на

українсько-польському кордоні: для мене остаточним доказом — такої постанови взагалі не існує. Все це – робота банди в погонах, якій мене «замовили».

У мене було більш ніж достатньо підстав припускати, що моя доля вирішилася в Адміністрації Президента Януковича. Навколо мене почали діятися дивні речі.

До будинку, де я мешкав, приїжджали люди з характерним бандитським виглядом. До них підходили, питали, хто вони такі? У відповідь – сміх. Викликаємо міліцію. Приїжджає наряд і міліціонери відверто говорять:

* Хіба ви не бачите? Хто це! Ми не можемо йти проти них.

Якось до міліції поступив сигнал, що будинок Мельниченка замінований. Була проведена евакуація, приїжджали сапери з технікою і псами, були здійснені всі необхідні процедури. Хто це зробив? Звідки телефонували? Міліція нічого не знає!

За автомобілем мого адвоката Павла Сичова велось зовнішнє спостереження: його постійно переслідувало якесь авто. Він записує автомобільні номери, терміново інформуючи про це СБУ, де йому кажуть:

* Таких реєстраційних номерів взагалі нема!

Був випадок: інший мій адвокат, Микола Неділько, їде своїм автомобілем. Раптом його обганяють дві машини, перекривають дорогу. Вискакують бритоголові хлопці і намагаються витягнути його з автомобіля. Йому вдалося втекти. Він написав заяву до міліції і прокуратури, описав подію, подав реєстраційні номери автомобілів. Взагалі ніякої реакції!

Іншого разу адвокат приїхав на СТО. Майстер, який ремонтував автомобіль, показує йому якийсь сторонній предмет, який знайшов під машиною адвоката. А це – радіопередавач. Адвокат негайно викликав міліцію, СБУ. Приїхали, забрали «жучок», і… більше ніяких дій.

Ані з Генеральної прокуратури, ані з СБУ, ані з міліції не було жодної реакції на вищезгадані звернення.

Згодом ті люди, які надали мені змогу прослухати запис розмови Януковича з Литвином, запевнили, що можуть організувати «коридор», запропонували паспорт на чуже ім’я громадянина Чехії, вказавши, що я маю виїхати з України до Придністров’я через Одеську область. Я розумію, що та ж банда, яка реалізовувала акцію по залякуванню Мельниченка і його адвокатів, тепер хоче реалізувати наступну серію (з паспортом і «коридором»). Пускаючи по «коридору» в Придністров’ї, мене просто планують там пристрелити! Потім скажуть, що я, буцімто, незаконно перетинав кордон, не відреагував на оклик «Стій! Буду стріляти!», почав втікати, тож змушені були стріляти на влучення. Цікаво, скільки мілліонів знайшли б з моїм трупом? …

Пізніше я отримав інформацію, що 15 травня, після того, як до мене підійшла людина від Пінчука, відбулася зустріч – кримінальна «сходка» – за участі Кучми, Литвина та Льовочкіна. На «сходці» було остаточно вирішено: стратити! Все, що відбувалося після цієї дати, було лише реалізацією рішення «сходки».

23. Я ЙОГО «УРОЮ»!

Вирахувавши цей сценарій, я пішов іншим шляхом. Згадавши свої спортивні захоплення, беру пароплан, на якому й перетинаю українсько-білоруський кордон у тому місці, де ширина нейтральної смуги сягає трьох кілометрів. Приземляюся на нейтральній смузі, де на мене чекає машина. Сідаю і їду до Білорусі.

Потім лечу до США. В Україні шум: де Мельниченко? Не з’являється на слідство! Він утік! У розшук його!

Я відгукуюся, мовляв, нікуди я не зник, ось я, у США. СБУ стверджує, що мене немає у Штатах, бо я не виїжджав з України. Біля мого будинку у Василькові – охорона: все трусять і нишпорять.

Прийшли до моїх батьків:

* Ми шукаємо Мельниченка – у нас інформація, що його вбили.

Мама втратила свідомість, хоча я її перед виїздом попередив, що протягом деякого часу мене не буде в Україні. Але ж, коли приходять до тебе додому і просто в очі таке заявляють, то яка мати відреагує по-іншому?

Прошу свого адвоката з’ясувати, у чому справа. Адвокат просить пояснити, з якої причини Генеральний прокурор заявляє, що Мельниченко не з’являється на допити, ухиляється від слідства, що він у розшуку, ігнорує повістки слідчих. Слідчий дивився-дивився на адвоката, а тоді й каже:

* Якщо ти вже прийшов, то ось тобі повістка на 12 жовтня.

Цікаво: Генпрокурор заявив, що я у розшуку з 23 вересня. А, згідно українського законодавства, людину оголошують у розшук, якщо вона систематично ігнорує виклики слідчого. Одним словом, мене не мали права оголошувати в розшук до 12 жовтня, як мінімум.

До того ж, мій розшук ініціювала Служба безпеки України саме в Одеській області – там, де мені вказували «коридор», щоб перетнути кордон за чужим паспортом. Скрізь порозвішували мої фото, до речі, був також вказаний той чеський паспорт, з яким мені пропонували перейти кордон, хоча я його і в очі не бачив! Тобто, СБУ була в курсі справи про акцію з паспортом і «коридором». Все було зроблено для того, щоб я злякався за власне життя, і пішов по підготовленому ними «коридору», де б мене просто знищили…

Сидіти і чекати, доки мене вб’ють? А потім усе спишуть на Януковича, бо це ж, нібито, він на записі сказав: «Я його «урою»?!

Янукович матиме проблеми. І буде змушений їх вирішувати.

В зв’язку з тим, що слідчі СБУ не можуть прилетіти в США, я погоджуюсь на проведення слідчих дій в Ізраїлі: туди віза громадянам України не потрібна!

24. АРЕШТ В ІЗРАЇЛІ

Прибуваю до Ізраїлю, чекаю на слідчих – не прилітають!

Крім того, дізнаюся, що Україна вже оголосила мене в міжнародний розшук, а суддя Андрій Трубніков (так, той самий, що вдруге заарештував Тимошенко яка вже сиділа в СІЗО), дає санкцію на мій арешт. Тоді я ще подумав: чому Тимошенко та Мельниченко судять одні й ті ж самі судї? Невже в Україні для обслуговування банди тільки двоє суддів?

Телефоную Морозові, розповідаю про ситуацію, що склалася. Він пішов із цією справою до Януковича. Той сказав, що хоче зі мною зустрітися поза межами України. Кажу Морозові, що тоді я буду чекати його в Ізраїлі — Янукович якраз збирається туди прилетіти з візитом. Передає Морозові, що організацією нашої зустрічі буде займатися керівник протоколу Президента Юрій Ладний.

Замовляю номер у готелі, де буде зупинятися Янукович, повідомляю українській стороні, що буду там чекати на домовлену зустріч. Їду з Тель-Авіва до готелю в Єрусалимі, де уже зупинився Янукович, повідомляю адміністратора, що прибуду о 16.30.

Підходжу до готелю, і тут мене оточують з усіх сторін! Молодий хлопець представляється Дімою, звертаючись до мене російською мовою з одеським акцентом. Просить пред’явити документи. Питаю з недовірою: хто такі? Хлопець каже, що вони з ізраїльських спецслужб, швиденько показує посвідчення і відразу ховає. Я пред’являю американське посвідчення водія. Вони кажуть, що я не можу пройти до готелю, поки в поліції є до мене кілька питань.

* Тоді ведіть мене до поліції, бо я не знаю, хто ви!

У поліції мені повідомили, що отримали від СБУ інформацію, що я – терорист і хочу вбити Президента Януковича, і, тим більше, знаходжуся в міжнародному розшуку. Показую інші документи. Вони перевірили, переконалися, що при мені немає жодної зброї, ніяково визнали, що їх підставили, вибачилися переді мною і відпустили.

25. НАЙБІЛЬШЕ ЗЛО ДЛЯ УКРАЇНИ

Я багато думав про ту, зірвану спецслужбами, зустріч із Президентом Януковичем. До цього часу переконаний: або в Україні немає серйозної спецслужби, або у серйозної спецслужби є своя країна… І коли слідчі не мали змоги прилетіти до Вашингтона, бо Америка не надавала їм візи, я почав шукати шляхи зустрічі з ними для надання необхідних для слідства пояснень і свідчень. Заради того, щоб слідчій групі було простіше зустрітися, придбаю квитки, відкладаю всі справи і прилітаю до Ізраїлю… Слідчі просто-на-просто не приїжджають, але, знаючи, що я чекаю на них в Ізраїлі, Генеральна прокуратура і СБУ подають ізраїльській стороні запит на мою екстрадицію. Такий крок викликає величезну «довіру» до вітчизняних спецслужб. Тобто, фактично, ніякі покази їм не були потрібні! Все, чого домагалися Генпрокуратура і СБУ, – це арештувати Мельниченка і привезти до України, щоб з полиєтиленовим кульком, на моїй голові, взяти у мене необхідні свідчення.

При цьому «рідні» спецслужби ніби забули про те, що Америка і Європа визнали Мельниченка таким, що переслідується за політичними мотивами. Жодна демократична країна, яка себе поважає, не буде ганьбитися екстрадицією політично переслідуваного. Адже в Україні не придумали нічого кращого, ніж руками судді Кірєєва відновити проти мене кримінальну справу 2001 року, після відкриття якої і Америка, і Європа взяли мене під захист.

До речі, коли суддя Кірєєв її відновлював, він чітко вказав, що повинно бути виконано: слідчий був зобов’язаний мене допитати. Але я вже був допитаний десятки разів, надавав сотні годин свідчень в Генпрокуратурі щодо того, як я записував, чому я це робив! Головне слідче управління Генеральної прокуратури України, провівши слідство, дійшло однозначного висновку: Мельниченко діяв у стані крайньої необхідності, а в його діях немає складу

злочину. Тобто, слідство щодо мене вже було завершене, про що прокуратура заявила на суді, підтвердивши, що Мельниченко не міг отримати санкції на запис розмов Президента – це неможливо! Незважаючи на це, суддя-таки приймає рішення поновити проти мене кримінальну справу, а Генеральний прокурор Пшонка передає справу на розслідування до СБУ, демонстративно показавши, таким чином, що не довіряє своїм слідчим з Генпрокуратури, які, до речі, розслідували справи проти Тимошенко і проти Луценка, а доручає розслідування іншому відомству.

Мало того, Генпрокурор Пшонка, як парубок, якому ось уже десята дівчина піднесла гарбуза, жаліється у пресі, мовляв, ми подали запит на екстрадицію, а ізраїльська сторона виставляє нам все нові й нові питання замість того, щоб закути Мельниченка в кайдани і доставити до Києва.

Для будь-кого очевидно, що такою поведінкою українські спецслужби показують свій правовий нігілізм, ганьблячи не лише себе, але й Державу Україна в цілому.

Найбільшим злом для людей України, на превеликий жаль, є її влада. Кучма обікрав українців до нитки, забравши усе державне багатство — заводи, фабрики… Він заліз до кожного в кишеню і, повибиравши із неї купюри, залишив мідяки, — щоб не здохли з голоду. Ющенко своїми брудними лапами заліз в душу людини, вирвавши (саме вирвавши – підступно і нахабно!) з неї віру. Віру і переконання, що влада повинна діяти виключно на благо народу, що депутати і Президент – це найманці, які зобов’язані служити своїм працедавцям. Саме Ющенко привів до влади Кучму в 1999 році, і саме Ющенко привів Януковича у 2010-му!

Зрозуміло, чому під час перебування при владі Кучми системно і послідовно знищувалася вся доказова база. Але чому цей процес продовжився при Ющенку? Те ж убивство Кравченка! Чому це сталося при Ющенку? А чому при Януковичі сталося так, що Конституційний Суд прийняв найбільш нахабне,

найбільш безцеремонне рішення про те, що записи, які зробив Мельниченко, не можуть служити доказом у суді?

Це не просто записи розмов Кучми про Ґонґадзе. Якщо б так було, то Кучму вже давно б засудили, обдерли б, як липку, і забули про цю справу. Але ж мої записи стосуються періоду 1998-2000 років, на них зафіксовані і факти фальшування виборів, і те, як українських людей вважають бидлом, як примушують їх проголосувати саме за ту мерзоту, яка при владі. На записах є про те, як негідники, які були тоді і є нині при владі, грабували український народ.

Я розумію, чому за всі ті роки, що минули від оприлюднення плівок у Верховній Раді України 28 листопада 2000 року, в Україні не відбулось легалізації жодного запису: тоді було б вбито осиковий кілок у серце перевертня. А всі, хто були і є при владі – перевертні: говорять одне, думають інше, а роблять – своє: грабують і грабують українців. Це — моє тверде переконання.

26. БЛУКАННЯ ЄВРОПОЮ

Що далі? Я повинен зробити найважливіше: продемонструвати людям цілісну картину того, що відбувалося і відбувається навколо «плівок Мельниченка». Можливості виступити на телебаченні мені ніхто не надасть, та й не можна, чесно кажучи, за якихось п’ять-десять хвилин в ефірі, та й, навіть, за годину, розказати про події, які розтягнулися на половину мого свідомого життя.

А я більше не можу носити в собі тієї історії, якої вистачило б на кілька життів. Не можу більше того приховувати! Раніше політична ситуація в Україні не дозволяла розповідати то про одного політика, то про іншого. Адже за використання брудних технологій все було б перекручено і спрямовано проти них.

Сьогодні я, парадоксально, вдячний, що влада показує своє справжнє обличчя. Вдячний, що Тимошенко і Мельниченка судили одні і ті ж судді-покидьки. Що перед кожними наступними виборами влада знову і знову виступає за стабільність, дає народові хабара у вигляді підвищення пенсій, виплати заборгованості по зарплаті. І знову говорить про стабільність.

Сьогодні, на відміну від 2000 року, коли я передавав Морозу записи для оприлюднення, я зовсім не розраховую, що моя розповідь підніме людей, що вони вийдуть на Майдан… Просто хочу, щоб про те, що я пройшов за останні 12 років, дізнались усі. Незалежно від політичного окрасу, місця проживання, віросповідання…

У пошуках однодумців я побував у Дюссельдорфі, Відні, Празі… Було дуже приємно, що у Відні і в Празі мене впізнали, коли я з приятелями зайшов до кав’ярні.

Під час мого перебування у столиці Чехії помер Вацлав Гавел. Я сприйняв його смерть як втрату близької людини, адже Гавел колись врятував моє життя і життя моєї родини, коли ми були змушені переховуватися у цій країні.

З висоти прожитих років я усвідомлюю, що все, що відбувається зі мною і навколо мене в історії з «записами Мельниченка», це – боротьба. Постійна боротьба добра зі злом. Ця боротьба триває не стільки назовні, як у самій людині, в її серці, у її душі. Межа між добром і злом настільки делікатна, настільки нечітка, що часом бракує пів слова, пів жесту, пів удару серця, щоб опинитися по той бік добрих сил… Без сумніву, добро перемагає зло… його ж зброєю. Проте, іноді здається, що ця боротьба одвічна і нескінченна. І невже, як у «Фаусті» Гете, не буде ні переможців, ні переможених? Важче перемог даються тільки поразки…

Але ця боротьба, на моє глибоке переконання, має сенс, глибоку суть… Ще в Чехії до мене якось підійшла циганка і, як то буває, позолоти ручку –

погадаю. Я скептично усміхнувся, а вона взяла мене за руку, відкрила мою долоню і – відсахнулася. Сказала, що не бачить лінії життя – вона обривається. Навіть грошей не взяла, а швидко-швидко пішла геть. Але ж, якщо я зараз пишу цю книгу, значить, це не просто так! Значить, я ще не все зробив, що мені призначено. Значить, я ще маю завдання у цьому світі і в цьому житті. Адже, чим глибша прірва, у яку падаєш, тим більше шансів навчитися літати…

27. НАРОДЖЕННЯ КНИГИ

Небуденне турне по Європі привело мене до Мюнхена, на вулицю Ізаррінг, 11, до будинку «Рідної школи».

На моє прохання поселитись десь на пару ночей, директор українського інтернату пані Марійка провела мене на другий поверх до кімнати, на дверях якої висіла цифра «4».

Я відчинив двері до великої кімнати з двома вікнами, з виходом на балкон (до речі, єдиний у будинку, через що цю кімнату з іронією називають «апартаментами») і запасним виходом на пожежні сходи. Тут двома рядами стояли учнівські парти, висіла дошка, а в шафах побіля стіни розташувались рівненько складені книжки. За всіма партами, в самому куточку, – диван. Я зрозумів, що це й буде моє ліжко. Для особистих речей було звільнене місце у шафі з наочними посібниками.

Розклав на вчительському столі комп’ютер, розсунув шторки на вікні пожежного виходу, за яким на чорних голих деревах гучно перекрикувались ворони, прочинив вікно-двері на балкон, звідки до моєї кімнати увірвався наполегливий монотонний шум автомобілів, бо саме тут починалася і закінчувалася одна з самих рухливих німецьких автострад – №8. Вмостився у кріслі і написав перше речення…

Абсолютно несподівано, до вечора, перші п’ять сторінок були уже готові…

Я приїхав до Мюнхена з покаліченою душею. Але, завдяки тій родинній атмосфері, в яку мене з порогу втягнули в «Рідній школі», я заспокоївся і, начебто, відтанув. Завдяки людям, яких я тут зустрів, народилася ця книжка спогадів. Я дійшов до неї завдячуючи всім, кого зустрів на своїй нелегкій життєвій дорозі…

Коли я дерся вгору, долав брудні болота, продирався крізь хащі… Коли відчував гниле дихання смерті в плечі… Коли мене зраджували і, здавалося, залишався сам-на-сам на цілім світі, все рівно на моєму життєвому шляху зустрічалися добрі люди, багато людей! Хтось морально, хтось фінансово, хтось справами, а хтось і зовсім несвідомо мене підтримував і допомагав, поклавши кожен свій камінець у бурхливу ріку, яку мені судилося перейти. Щоб я мав на що опертись, щоб міг зробити ще один крок вперед…

Тут, у Мюнхені, відтворюючи свої спогади, я, звісно, думав про всіх цих людей. І про добре знайомих, і про тих, чиїх імен навіть не знаю. Колись я був переконаний, що треба шукати підтримки у сильних світу цього, адже вони стільки можуть! Звертався до впливових політиків, до найвищих державних діячів, бо мені здавалося, що в їхніх руках – усе, вони здатні вирішити кожну проблему. Але на моє прохання часто звучало запитання: «А що я з цього буду мати?»

Найбільше мені допомагали прості люди, які не чекали подяки і не передбачали жодних політичних дивідендів. Такі люди були зі мною у хвилини радості і горя, допомагаючи пережити відчай і радіючи кожній моїй маленькій перемозі.

Я не знаю, що буде завтра, як складеться моя доля. Не знаю, де я буду. Не знаю, скільки мені ще відведено часу. Але всією душею я живу Україною, всім тілом рвуся на свою Батьківщину. Маю можливість мешкати майже в кожній країні світу, яку б не вибрав, принаймні, на територіях Північної Америки і Європи, куди мільйони інших людей мріють потрапити!

Але я повертаюсь на Україну!

МОЯ ГОЛГОФА

Мені було дуже важко на душі. Думка переганяла думку, а зібрати і зачесати їх ніяк не вдавалося. Голову розривали питання без відповіді, вони зміями звивалися в кубло і жалили розпечений мозок. Жодне з них не було виправданням, підтримкою, надією… Кожне звинувачувало, насміхалося, прибивало… Кримінальна справа, арешти, зради, переслідування, втеча від смерті… Усе упало водночас, притиснувши до землі каменюкою…

Перебуваючи в Ізраїлі, я вирішив пройти, як давно мріяв, шляхом, який колись подолав Ісус Христос.

Я йшов на Голгофу, де розіп’яли Ісуса.

Дві тисячі років тому, ідучи в свою останню путь, маючи свідомість, що іде на страту, Він не плакав, не нарікав і не просився, що Йому затяжко нести той хрест: якщо вже хтось запланував Його розіп’яти, то нехай наймуть підводу, запряжену двійкою віслюків, і довезуть того хреста до місця страти… Він тягнув на плечах надтяжкий хрест –потужний і міцний, щоб, не зламавшись, витримати тіло здорового молодого чоловіка. Він знав, що пройти цю дорогу написано Йому і тільки Йому. Ніхто інший цього не зробить. І, головне, що ці страждання Йому були написані не за якісь шкільні чи молодечі гріхи, а за нас – за всіх тих, кого він не знав і ніколи не бачив. І навіть не підозрював, що нас так багато! За всіх, хто народжувався і помирав протягом тих тисяч років!!! За тих, хто вірив у Нього і відмахувався, мовляв, вигадки! За всіх прихильників і за ворогів. Його оточували зрадники, і Він про це знав. Але не вбивав їх і не проганяв від себе. Були і такі (їх набагато більше), хто запрошував до себе поїсти, переночувати. Витирали хустинкою кров і піт з Його чола… Підтримували словом і ділом…

Дорогою Він змушений був зупинятися, часом опертися об стіну, щоб втриматися на ногах. За дві тисячі років ті місця на стіні витерли і відполірували мільйони, мільярди людських рук — рук людей, які не можуть впоратися зі своєю життєвою ношею. Яким здається, що це – кінець, остання дорога. Яким потрібна підтримка, сила. Мільярди людей приїжджали і приїжджають сюди, до Єрусалима, щоб доторкнутися до стіни і набратися сили одного-єдиного чоловіка, який не володів усіма багатствами світу, усією силою найсильніших цього світу, не мав влади, не мав «впливів».

Боже, Ти даєш людині рівно стільки, скільки вона може витримати: ні на грам більше, ні на грам менше. Те, що несе Микола, Петро, Іван… — це взагалі ніщо порівняно з ношею Христа! Але кожен повинен пройти свою дорогу сам, і принести свій хрест на визначене місце. Часом дуже не хочеться проходити тієї дороги – страшно нею йти. Але треба! Згідно концепції Шервуда Андерсона, «Кожна людина на цьому світі – Христос, і кожен буде розп’ятий».

У моїй голові питання «за що?» змінилося на питання «для чого?», «що Ти призначив мені?», «що я ще повинен зробити?»

Там я остаточно зрозумів, що повинен описати свій шлях на МОЮ ГОЛГОФУ. Описати одне маленьке життя однієї людини, розповісти, якими очима вона бачила Україну та сильних світу цього, чому не могла залишитися байдужою, коли вони цинічно і нахабно грабували людей, брехали на кожному кроці, рвалися до влади, вмовляючи людям, що політика – це настільки брудна справа, що вони, турбуючись про народ, будуть нею займатися, а народ хай собі спокійненько на них працює. Вони будуть дбати, щоб народ не побруднив своїх рук об політику, доки ще є що красти: землю, воду, повітря… За їх переконаннями, люди повинні вірити у світле майбутнє, інакше вони будуть вимагати світлого сьогодення.

Вибори-1998, вибори-1999, вибори-2004… Ці, і не тільки, історії я бачив зсередини. Жоден політик, замішаний в них, не спромігся на те, щоб розповісти правду.

Мій диктофон, що знаходився там – у центрі підготовки брудних афер – свідок цьому! Багато хто мене звинувачує у зраді, стверджуючи, що я — шизофренік, що у мене манія величі… Але ж я всього на всього лише вмикаю відтворення запису того, що ви говорили! Це – ваші слова, це – ваші плани і ваші вчинки! Це – ваше нутро. Ви такі всередині! Чому ви ображаєтеся? Тому, що насправді ви інші, аніж це показуєте? Ви – перевертні! На екранах телевізорів ви відкриваєте дитячі садки, облаштовуєте спеціалізовані лікарні, закупляєте комп’ютерні класи для сільських шкіл… А коли зачиняєтеся у своїх кабінетах №…, робите все для того, щоб до тих дитсадків мали доступ тільки депутатські діти, щоб без хабара не потрапити до тієї спеціалізованої лікарні, щоб тих комп’ютерів прості школярі так і не побачили… І, запустивши свої брудні руки в організм України, вибираєте найпоживніші, найсмачніші шматки, вириваєте і насолоджуєтеся свіжиною, п’єте живильні соки… І ніяк не наїстеся… І ніяк не нап’єтеся…

Мене часто запитують: чи не жалкую я про те, що зробив? Ні! Не жалкую! Якби повернути час, я б знову вчинив саме так. Коли життя вносить свої поправки – це вже зветься долею. І кожен зроблений крок – це цеглина. Цеглина, вибита з фундаменту злочинної системи і покладена в підвалини нового, зовсім іншого життя для кожного з нас. На жаль, не вдалося запустити важку техніку і зруйнувати нею все в один день. А, може, цього й не потрібно було?..

Коли я прийняв рішення документувати злочини влади, я почувався, як на війні. Здавалося, якщо вийду з окопу і піду в атаку зі штиком, я вб’ю монстра, який багато років пив людську кров. Насправді я влучив монстрові в саме серце, смертельно його поранивши. Але не добив — мені не вистачило сили. Я сподівався, що всі, хто сидів поруч в окопах, палко закликаючи знищити ненависну потвору, наразі піднімуться, візьмуть по каменюці — і ми разом доб’ємо стікаюче кров’ю зло.

Але так не сталося… Я побачив, що дехто просто пригнув голову, зіщулившись, дехто нібито й готовий піти на «уррра!», але чекає, щоб спершу піднявся сусід. А дехто навіть намагається непомітно для інших перев’язати монстрові рану і прикласти до неї цілющої живильної мазі. Бо, якщо ось так, з наскоку, вбити змія, то раптом може виявитись, що і вони самі не потрібні… Їм краще і зручніше приходити до села і попереджати: там, попереду, монстр – не ходіть туди! Ми тут стоїмо і оберігаємо вас від нього. Але ж ви нас за це годуйте. І наших дітей, і наших онуків, які прийдуть нам на зміну, і надалі захищатимуть вас від тієї потвори! Бо ж, головне, щоб він вас не чіпав! Щоб не було війни! Щоб була стабільність… Тому, давайте будемо добре годувати наших захисників (прокуратуру, міліцію, депутатів, президентів…).

За те, що я наніс змієві смертельний удар, «захисники» почали бити мене по спині, по ногах, встромляти списи в печінки… А монстра лікували і годували. Бо він їм потрібен. Цього я не врахував…

А, може, так і мало бути?.. Може, треба було, щоб після Кучми прийшов Ющенко, а потім — Янукович?.. Щоб ми це пережили, перехворіли тим, чим повинні були перехворіти ще сорок років тому, щоб, нарешті, спромогтися збудувати дійсно свою, дійсно незалежну державу?

Україна проходить тернистий шлях. Можливо, якби все склалося без мук і поранень, ми б не цінували свого становлення. Ми повинні народитися в муках. Народитися, як нація…

Свого часу великий французький поет П’єр Буаст зазначив: «Часто одна людина може врятувати націю, а ще частіше одна людина може її погубити». В свою чергу, англійський поет Джордж Байрон писав: «Тисячі років ледве достатньо, щоб створити державу, проте, достатньо однієї години, щоб вона перетворилася на прах». З цим важко не погодитись. Проте, дозволю собі не погодитись із твердженням французького філософа Жозефа Местра про те, що всякий народ має таких правителів, на яких заслуговує. Я впевнений: врешті-решт, наші співвітчизники зрозуміють, що надалі жити, вірніше, існувати в не

правовій державі, де Конституція сприймається можновладцями як звичайнісінька купа паперового мотлоху, нестерпно. Адже допоки існують ті, хто, не задумуючись, виконують накази, завжди знайдеться той, хто, не задумуючись, буде їх віддавати. І коли народ піднімає голову, складніше всього утриматись тим, хто сидить у нього на шиї. Лише за таких умов справедливість буде на боці тих, хто, зрештою, на її боці.

Відверто кажучи, якби я тоді знав, яку зависоку ціну доведеться заплатити за те, щоб правда перемогла, я б сто разів подумав і, безперечно, пішов би іншою дорогою…

 

 

Версия для печати

 

 

Комментировать

Комментарии - страница 1

16.09.2012 9:29 Haydmak

В то далекое время многие говорили, что это дело рук Паши и Юли. Да и Гонгадзе дело рук Юли. Только ей это было выгодно.


16.09.2012 9:39 Почетный по нечетным дням

Коля! Возьми у евреев кучмовских денежку и доживай в мемуарах истины! Да и не надейся на мистечковую правду… Он всегда будет отличаться от истины, поскольку это правда пораженных большими грехами иуд! Кстати денег евреи много не дадут!


16.09.2012 9:50 Киев

Да, молодцы, раньше кричали, что Мельниченко герой, а теперь? Не бывает так, что когда вам выгодно он герой, а сторговался с другими, предатель. Предатель есть предатель, для всех и во все времена, а тем более, что он был представитель спецслужб.


16.09.2012 10:33 олег

дочитав тільки до 3 глави,і зразу задався питанням! Чоловік живе в америці,гуляє,подорожує по світу літаками,живе в готелях! А за які бабки? Він ж не пише,що миє посуду в якомусь ресторані,а майором він мав занебесну зарплату? Звичайний бомж,який вже не памятає скільки раз продавався,і кому!!!


16.09.2012 10:38 Haydmak

…А присмотревшись к Турчинову получим ответы по делу Кравченко и Кирпы.


16.09.2012 11:37 Гаду Маке

Ну да, b Александрова Юля замочила, когда была прокурором тамошних мест. Бандуру тоже она же грохнула из рогатки, ибо в АМП мутила и ПУМБ был её банком. Попутно прихватила Азовсталь.


16.09.2012 11:59 читатель

Не вижу принципиальной разницы между Кучмой и Януковичем. И тот и другой активно грабят страну. Мельниченко же почему то Кучме отвел какую-то эксклюзивную роль. А вот роль Ющенко им описана достаточно точно: он действительно отнесся к народу. котрый наделил его полномочиями вершить судьбу страны. как к тупому быдлу, и стал шантажировать ради собственной выгоды тех, кого обязан был посадить. Березовский правильно подметил — любая революция это прежде всего вопрос о перераспределении украденной госсобственности и ресурсов. Поэтому народ обязан усвоить простую вещь — его все равно обязательно обманут, вопрос лишь в степени этого обмана. И тут все зависит от него самого: нужно ставить свои условия до революции, а не после.


16.09.2012 13:28 Алексей

Все правильно. На очереди обвинение Тимошенко в организации убийства Гонгадзе http://www.accent.od.ua/experts/134-zhertvoprinoshenie.html и, как предсказывал сайт “Русская Одесса”, публичная казнь на Майдане http://www.accent.od.ua/grimaces/182-odesskiy-zhurnalist-predlagaet-posadit-timo shenko-na-kol.html По этому поводу уместно вспомнить строки популярного поэта: “Но продуман распорядок действий, и не отвратим конец пути…”


16.09.2012 14:18 Haydmak

Кукловод изначально Юли отвел роль жертвенного агнеца.


16.09.2012 15:04 Володимир

Те, що Тимошенко за вказівкою Лазаренко перераховувала куди той скаже кошти — давно доведений факт. Знала вона про дійсне призначення платежу, чи ні, навряд чи можливо довести. Якщо і погодився Мельниченко під тиском на подібну заяву, то навряд чи він збрехав, що записав подібну розмову. Можна довго розпатякувати про дійсні мотиви майора, але насправді важливо інше: за оприлюднені в записах факти ніхто не поніс покарання, а фігуранти записів і далі правлять державою. А правлять вони тому, що бидло їх обирає. Тому Мельниченко все таки неправий в своїх намаганнях спростувати класика: народ таки заслуговує на свою владу.


16.09.2012 16:28 Полковник Вешняк (Кривий Ріг)

“…в виде бутафорского выступления Мельниченко якобы в американском пресс-клубе… С.Р.”

Судячи з моїх вражень, після ознайомлення, з офіційним сайтом “The National Press Club” — це доволі солідна організація у Вашингтоні.

Цікаво, а чи може для Мельниченка мати якісь правові наслідки факт розповсюдження в мережі відеоматеріалів, з реквізитами та оригінальними атрибутами такої організації, як “The National Press Club”?

Наскільки мені відомо, в Америці стосовно таких речей дуже суворо.


16.09.2012 16:29 УрядникЪ

“Беда, коль пироги начнет печи сапожник, / А сапоги тачать пирожник”, но еще большая беда, ежели журналист совершает переворот в юриспруденции и, в частности, в уголовно-процессуальном праве и криминалистике. “Где это видано, где это слыхано?”, чтобы разыскиваемый Интерполом преступник (каковым является Мельниченко) получал указания от инициатора розыска, да к тому же еще обнимался с ним? Уважаемый пан Станислав, а почему Вы, освещая столь актуальную тему, не приводите слова Президента Украины Л. Кучмы, сказанные им 14 сентября с/г. журналистам “Украинской правды” на 9-ой Ялтинской встрече в Крыму по поводу оплаты со счетов Юлии Тимошенко на счета экс-премьера Павла Лазаренко и последующее перечисление средств убийцам: “Всем было известно, не только мне, что со счетов Юлии оплачено… Прокуратура занималась, но потом вышли вы на улицы и сказали, что Юлия — святая». При чем здесь тогда Кузьмин? Абстрактной истины нет, истина всегда конкретная. Н. Мельниченко или преступник, которого разыскивает прокурор Кузьмин, или он (Мельниченко)святой, за которого мы должны молиться. Третьего не дано.


16.09.2012 16:43 НКВД

Коля понял что его пленки уже найху кому нужны а молодая жена требует денег и побольше. Понял и то что без Кузьмина ему приличную сумму у Пинчука не срубить. Но “кузя” крепко застрял по юле и продвижения в деле нет, а Янукович скоро спросит — ведь не зря терпит столько унижений от заморских гостей. Янык скоро Кузьмину голову открутит. Вот Коля и спасает подобными заявлениями Кузю. Нет Кузи нет бабла от пинчука. Как тогда своей новой пасии в гламурные глазки смотреть. Прийдется в который раз в семью возвращаться.


16.09.2012 18:10 время ч.

Криминальная группировка ПР антиконституционным путем вместе с КПУ узурпировала власть. Выборы не изменят ситуацию, поскольку мирным путем бандформирование власть не передаст другим политическим силам. Поэтому сегодня необходимо формировать городские комитеты спасения и самоуправления, народное ополчение. Европа и США переходят в режим взаимодействия только с гражданским обществом, его организациями и представителями. Всем общественным активистам необходимо объединится и максимально мобилизовать население на проведение политических акций протеста, не выполнять преступные решения продажных судов, противодействовать силовикам в попытках преследовать инакомыслящих, мобилизовать студенческую молодежь, наладить взаимодействие с чернобыльцами афганцами, возглавить акции протеста в шахтерских коллективах Для объединения использовать возможности Интернета..Люди не будьте равнодушны. Завтра будет поздно. Сегодня решается судьба наших детей.


16.09.2012 20:10 Аббас

складываеться впечатление, что Мельниченко полный пи-ар. А те лимон-два, что ему когда то заплатили он уже потратил, я так понял за 12 лет то. А с женой он развелся? А Родзинская его невеста? Коля на мели, прям как я ! :)))))


16.09.2012 20:10 Факт налицо

Как же все просто. Когда человек несет нужную ересь — он хороший, а заартачился — уже злодей. Еще свежи в памяти североафриканские события — там всех диктаторов к власти привели США. Как только они начали выходить из-под контроля — цветные революции, повстанцы, сотни тысяч долларов, убийства без суда и следствия бывших президентов. Это великая американская демократия. Наша демократия ничем не отличается. Даже на этом сайте из Коли лепили героя, а не далее как два-три месяца назад Наталью Розинскую предствляли пламенным борцом с произволом милиции. Сейчас, когда затронута газовая богиня и защитница всех обездоленных ЮВТ, редакторат дает задний ход, теряя доверие к своей “объективной” позиции. Господа, может что-то в консерватории не то? Так Вы скоро и своего самого активного автора Викторию Андрееву отнесете к неблагонадежным. С чем черт не шутит?


16.09.2012 20:11 Аббас

складываеться впечатление, что Мельниченко полный пи-ар. А те лимон-два, что ему когда то заплатили он уже потратил, я так понял за 12 лет то. А с женой он развелся? А Родзинская его невеста? Коля на мели, прям как я ! :)))))


17.09.2012 0:51 Дервиш

Что могли зафиксировать пленки Мельниченко? Только разговоры Кучми, генпрокурора, ментов. То есть, то, что было уже и так известно следствия. Или предполагалось к расследованию. Можно ли Эти разговоры пришить к делу? Категорически — нет! Разговоры — это НЕ платежки. Спрашивается, как разговоры Кучмы и компании могут засвидетельствовать, что платежки Тимошенко шли на оплату киллеров? Или что Тимошенко знала, на что пойдут эти деньги? Если бы в этих разговорах была доказательная база, данные из них использовались бы при предыдущем рассмотрении дела в суде. А раз не использовались — значит, не было доказательств, а только досужие предположения. И вообще, надо слушать не записи Мельниченко, а допросить тех, кого он писал — Кучму, генпрокурора и т.д., ведь это они были носителями информации — На основании каких данных следствия они могли в кабинете Кучми говорить о Тимошенко? И стрр-ррого спросить: почему эти улики НЕ были пришиты к делу? Ась?


17.09.2012 9:50 гость

Хозяева начали сливать Тимошенко. А Коля перебёг от британцев к американцам?


17.09.2012 10:51 УрядникЪ

Все заявления и слова Мельничекно, не что иное как “ВСПЫШКОПУСКАТЕЛЬСТВО”. Так на русский язык Г. Плеханов (вождь русской социал-демократии) перевел немецкое слово “der Putsch”. Это слово им употреблялось тогда, когда шла речь о пустых, брехливых словах, ничем не подкрепленных доказательствами проектах, в качестве комментария к чьему-либо желанию произвести впечатление на публику, ослепить ее ложным блеском, поднять свой престиж и всякое такое. Уважаемый автор публикации, пан Сергей Кузин, Ваше утверждение: “Есть ощущение, что и майор, и те, на кого он работает в настоящее время, совсем потеряли ощущение реальности, ибо нынешние заявления Мельниченко вызывают уже бурную аллергию на саму его фамилию в медиапространстве, не говоря уже о том, что говорит бывший сотрудник охраны экс-президента Кучмы” не что иное как энциклопедическое изложение всех проблем, связанных с пленками Мельниченко. Браво!!! После информации Сергея и выступления прокурора Р. Кузьмина на 9 Ялтинской конференции, где он доказывал всему мировому сообществу сращивание Ю. Тимошенко с криминалом, мне, видимо, необходимо будет просить прощения у Станислава Речинского. В своем посте к его публикации (на сайте за 16.09) высказал предположение о совершенном Станиславом «перевороте в юриспруденции и, в частности, в уголовно-процессуальном праве и криминалистике». Воспитанный и работающий на постулатах советской и европейской юриспруденции и методике расследования преступлений, не мог допустить мысли, чтобы разыскиваемый Интерполом Н. Мельниченко получал какие-либо указания от инициатора его заочного ареста и розыска, каковым является прокурор Р. Кузьмин. Однако синхронность пресс-конференции Мельниченко в США, проведения 9-ой Ялтинской конференции и выступления не ней Р. Кузьмина, поднятый СМИ информационный шум наводят на мрачную мысль: Не работают ли они, вопреки науки и практики уголовно-процессуального права, в одной связке. Если это так, то прав Александр Пушкин, утверждая: «Нет правды на земле, но нет и правды выше


Комментировать