Человек не терпит насилия!

Сучасна тактика допиту (продовження)

 


С К А Р Г А


на незаконні дії працівників міліції  


……..  вранці  “??”  ?????  2007 року до мене додому прийшли працівники Хмельницького та Житомирського УБОЗУ. Прізвищ своїх  вони не називали,  їх  було усіх разом біля 12 чоловік!Вони провели у квартирі  в мене обшук,  не надавши постанови про обшук (це тепер я знаю, що така мала бути). У квартирі заборонених  предметів   у мене ніяких  не було.  Після цього вони забрали у мене 2  автомобіля (батьків та мій) і відігнали на територію УБОЗ,  м. Хмельницький.


В приміщенні Хмельницького УБОЗ  мене почали примушувати писати якусь чистосердечну явку з повинною про те, що я, начебто, причетна до якогось вбивства. Я категорично заперечувала,  говорила, що ні про яке вбивство мені нічого не відомо.


Після цього мене посадили в автомобіль ВАЗ 2109 з двома співробітниками УБОЗ  і привезли  у Житомир,  у якийсь відділок міліції.


Це було вже пізно увечері. Там мене знову примушували  писати знову якусь явку з повинною,  розпитували  за події,  які  я описала вище. Тепер я розумію,  що все це робилося  з подачі  та за проханням “К”.  Співробітники УБОЗ  при мені неодноразово називали його, згадували,  як «Толіка»,  говорили,  що він їх друг, тощо.


Ночувала я у кабінеті. Не спала взагалі, тому що мене увесь час тероризували,  погрожували  арештом,  фізичною розправою.  Але у Житомирі мене сильно не били. Один лише  вдарив мене по голові,  дав  потиличника.  Це було вночі. А вранці прийшов якийсь  начальник,  який  завів мене до себе у кабінет на 5 поверсі. Там він схопив мене за волосся  і жбурнув на землю.  На моє зауваження,  він сказав, що це лише початок  і зажадав якогось зізнання  в тому,  що була колись там у Києві і що я зустрічалась  там  з тими людьми фотографії  яких  мені показували.  А мені дійсно показували  якісь фотографії перед цим ще у Хмельницькому, а потім там,  у Житомирі.


В Житомирі я ще терпіла,  і  підписала документи, якийсь протокол з правдивим  описанням того, де я була,  коли і з ким.


Але після цього після обіду, вже  ”??” ????? 2007 року  мене посадили у автомобіль »Шкода»  і повезли до якоїсь бензоколонки. Там було багато автомобілів. Як потім я дізналась, це були вже міліціонери з Києва. Там, на бензоколонці  мене пересади у автомобіль київських міліціонерів марки «Вольксваген»  і привезли  у Оболонський райвідділ міліції. Вони завели мене до якогось начальника. Цей начальник  товк потім мене по голові якимсь журналом  на якому записано К.В.В. Це я розумію,  перші букви його прізвища, імені та по-батькові. Він говорив, що вже працює 23 роки, що тут у відділку, ще не таких ламали і мене також  опустять і  поламають.


Так от.  Як тільки я переступила  поріг, мене одразу ж стали принижувати,  брутально лаятись у мою адресу,  сіпати та   штовхати.


Завели у якийсь кабінет. Всі знущання наді мною проходили там. Він  не на першому поверсі,  а вище,  йти  туди, підніматись було високо, здається це 4 чи  5 поверх.


У тому кабінеті вони, міліціонери  знову почали мене примушувати визнати  те,  що я знаю тих людей,   фотографії  яких   мені показували  і знову стали це робити. Я відмовлялась,  але у відповідь отримували удари. Били мене в основному  по спині,  по голові,  по шиї.  Били   всі за винятком одного,  який сидів  у кутку  і намагався вдавати з себе найбільш поблажливого.  Він говорив,  щоб  я визнала,  тому  що, мов в Києві, зафіксовані дзвінки  з мого телефону, хоча такого бути не може.


Але побої це ще не все. Далі мене  спочатку  заставили роззутись. Після  цього самий високий  збив мене ударом  в вухо на  підлогу  і застав  роздіватись.  Після цього він розстібнув ширінку, достав член  і сказав,  що я маю робити йому  міньєт. (Казав, бери хобот).


Другий сказав, що я,  мов, зуби не чистила,  що спочатку  потрібно щоб я це зробила  і приніс пляшку води,   кусок мила,  казав, щоб я підмивалась,  що мене зараз,  мов,  усі шестеро, будуть «опускати».


Звірі (інакше я назвати їх не можу),  заставили мене роздягнуту  опертися на стіл. Я впиралася,  але мене знову били  і змусили це робити. Коли мене поставили  біля столу, нахиливши  та розсунувши ноги,  як це роблять при обшуку при затриманні озброєного злочинця (бачила я таке лише у кіно), то самий більший  міліціонер  взяв кийок міліцейський, надів при мені на нього презерватив  і сказав, що мене зараз будуть «трахать у все дыры»,   як  він висловився.


Я дуже просилася,  казала, що цього робити не треба. Тоді мені  знову запропонували писати якісь явки з покорою. Коли я знову відмовилася,  мене один став тикати олівцем у мої статеві органи.  Після цього,  коли я не погоджувалася,  в кабінет завели якось  чоловіка, з вигляду схожого на тих,  котрих звуть БОМЖ.  Від нього дуже смерділо.  Міліціонери сказали,  що він, мов  хворий на ВІЧ-інфекцію,  запитали його,  чи не хоче він мене «трахнуть». Коли той погодився,  мене знову запитали,  чи буду я підписувати все, що вони скажуть,  достали звідкись шприц  з темним розчином,  дали його тому БОМЖУ,  який  при мені вколов собі його у вену. Після цього мені сказали,  що тим же шприцом  мені зараз  зроблять якусь подряпинку  і все. Можливо читати це  не зовсім приємно, але я  описала  лише частину тих знущань,  котрі мені довелося пережити.


Їх я витерпіти не змогла  і підписала все,  що від мене вимагалося.


Після цього мене відпустили  і наказали прибути в Оболонський райвідділ з речами  у кабінет 418  до слідчого В.О.Г.,  куди  мене завели перед тим,  як відпустити.


Слідчий підтвердив,  що я маю бути у нього до  15 години до неділі. Але в неділі  я йому зателефонувала  і сказала, що приїду пізніше.


У Хмельницькому  я пройшла судово-медичне обстеження, де підтверджено моє катування.


До Києва  я їхати боюся.  Мені  легше вмерти, щоб мене ніхто не мучив. Прошу допомогти мені,   прошу покарати винних  у  злочині,  яких відносно мене вчинено.


До Києва я не поїду.  Якщо у міліціонерів є якась там кримінальна справа,  то все що потрібно,  я буду розповідати лише в прокуратурі або ж  у  управлінні  СБУ України.


Усіх  своїх катів  я можу упізнати.    


ПРОДОВЖЕННЯ 


СКАРГА


на незаконні дії працівників міліції


 


22 жовтня 2007 року я вже зверталась зі скаргами на Вашу адресу, де розповіла про ті нелюдські страждання, які мені довелося витерпіти  від працівників міліції. Копія даної скарги додаю до цієї.


Я  надіялась на Вашу допомогу негайно,  але  на жаль, не дочекалася її і  відносно мене знову  вчинено беззаконня  з боку тих же  працівників міліції.


Так,  25 жовтня 2007 року,  приблизно з 15 до 16 години  я перебувала  у с.м.т. «Я», у квартирі своїх батьків по вул.Ч…… Вдома разом зі мною була моя малолітня донька А……, 1997 року народження та хворий батько, котрий нещодавно  переніс інсульт.


У двері постукали. Коли батько привідкрив двері, у квартиру увірвались 2 працівники міліції у  цивільному, з числа тих,  котрі  утримували  мене в Житомирському УБОЗ  під час минулого мого затримання з 19 по 20 жовтня поточного року. Один з них на ім»я В’ячеслав, високий, коренастий. Другий – низького зросту,  короткостижений,  волосся темне, одяг темний.  Вони  відштовхнули батька, від чого той упав.  Дитина злякалася почала плакати.  Міліціонери безапеляційно, без будь-яких  пояснень зажадали від мене, щоб я одяглась  і негайно йшла з ними,  пригрозивши, що у разі непогодження застосують силу.


Навчена попереднім гірким досвідом я підкорилась.


Мене посадили в автомобіль «Шкода-октавія» білого кольору  і повезли. В м.Хмельницькому вони зупинились на зустріч з працівником Хмельницького УБОЗ Яцюком Володимиром. Переговоривши  про щось з ним,  вони повезли мене далі  і завезли до м.Житомира у тамтешній УБОЗ. Мені не дозволили  ні зателефонувати  ні у будь-який інший спосіб повідомити  про своє затримання  ні матері, і  адвокату, якого  я вимушена  була винаймати  після  того,  як  я  з побоями повернулась  першого  разу із Києва.  Мобільний телефон у мене одразу відібрали.


У Житомирському УБОЗІ я з острахом очікувала  появи заступника начальника – лисуватого, приблизно 175 см. світловолосого, нещодавно, як говорили його колеги, переведеного у м.Житомир з м.Новоград-Волинський, адже цей пан дуже бив мене минулого разу,  збив мене зі стільця, кинув на підлогу, сіпав за коси,  давав ляпаси, бив  по голові,  ображав мене, примушував писати якесь чистосердечне зізнання.  Про це я все говорила  у своїй попередній скарзі.


Але слава Богу, лусуватий,  як я зрозуміла з перемовин між собою його підлеглих, він був на лікарняному.


У Житомирі у відділку міліції  мене протримали приблизно до 20 вечора. Прийшов якийсь начальник і сказав  оцьому В’ячеславу і його компаньйону,  щоб  мене везли у готель «Спорт».


Він разом  з нами  пройшов до готелю, домовився за номер за мої гроші (мені виписали квитанцію, копію якої я сховала і тепер додаю).


Працівники міліції  поселились  до мене,  мене конвоювати. Приблизно о 5.30 ранку п’ятниці мені наказали підніматись і йти з ними. На вулиці  нас вже очікувала  якась  автомашина  світлого кольору,  марки я не розібрала.  У цьому автомобілі  був водій і з ним якийсь слідчий, як я зрозуміла. Мене посадили  в цей автомобіль  на якому мене мимо моєї волі  оцей водій, слідчий з Житомиру і згаданий мною В’ячеслав  доставили  мене до Оболонського рай управління міліції м.Києва,  куди ми прибули біля 9 години ранку.


На мене майже напала істерика. Я дуже злякалась йти усередину, стала говорити,  що я заподію собі смерть,  якщо  мене поведуть знову усередину, де мене перед цим катували. Я  панічно боялась  повторення  подібного, яке очікувала від  міліціонера (начальника,  як я розумію)  у якого  була робоча папка К.В.В. (про це я раніше говорила)  та від його  колег.


Ці Житомирські міліціонери  пожаліли мене,  у приміщення  міліції не повели.  В’ячеслав зателефонував  слідчому  Б.О.Г.  і той спустився на вулицю.  Вони про щось поговорили на вулиці,  слідчий  пішов знову в  приміщення управління  а  ми всі залишились на вулиці в автомобілі, на якому приїхали і очікували там десь зо дві години.


Потім слідчий Б.О.Г.  вийшов,  сказав  щось  моїм  конвоїрам  і  мене  повезли кудись по Києву.  Слідчий  також поїхав,  але не з нами,  а   сам,    на автомобілі таксі з водієм,  котрий  на  замовлення цього ж слідчого   відвозив мене з Києва до Хмельницького.


Мене повезли  до ізолятору тимчасового тримання в районі вулиці Глибочицької у м.Києві,  як я зрозуміла.  Там мене утримували  в  автомобілі  поблизу ізолятору  приблизно до  17 години вечора.  Протягом дня до нас двічі під’їжджав слідчий Б.О.Г.,  про щось розмовляв з моїми конвоїрами, але суті  їхньої розмови я не знаю, тому що вони відходили в сторону від автомобіля. Протягом  цього часу,  як і раніше  я  просила  усіх міліціонерів  повідомити про моє затримання мою матір, адвоката,  але даремно. Зателефонувати   мені ніхто не дав. Їжі  мені також не пропонували.


Після цього мене знову повезли до Оболонського райуправління   і  слідчий  Житомирської міліції  сказав, що мені  все ж таки потрібно  пройти з ним та В’ячеславом  усередину.  Я почала проситись,  на що мені  відповіли,  щоб я не боялася,  тому що тих, котрі мене катували на даний час  в управлінні вже немає, що ми, мов,  тільки зайдемо   в кабінет до слідчого   для оформлення якихось документів і все.


Вибору у мене не було. Коли  ми тільки зайшли у кабінет №418 до слідчого ,  туди одразу буквально залетів заступник начальника – світлий, коротко стрижений. На цей раз він вже був одітий не у джинсах та светрі,  як минулого разу, а у костюмі, при галстуку. Побачивши його,  який у минулий раз також бив та знущався наді мною,  я заявила,  що  з ним не буду спілкуватись,  що хочу відмовитись від своїх  попередній свідчень,  які  я підписала   після тортур,  не читаючи. Я заявила, що хочу  відмовитись від них саме з цієї причини,  тому що я не знала  і не знаю,   що ж саме в  протоколах мого допиту записано.  Я  сказала,   що розповім все, що знаю, дам відповідь на всі запитання, але щоб  без тиску, і щоб я могла прочитати,  під чим і підписуюсь.


Тоді цей одразу ж вийшов і через хвилину повернувся  з начальником, якого я називаю «К.В.В.», котрий був найбільш винахідливий  у своїх катівських  проявах.         


«К.В.В.» наказав  усім вийти  і  почав  кричати,   брутально лаятись у мою адресу. Його аж підривало, як кажуть,  аж  слина  з нього летіла. Він  ледве стримував себе від люті,  щоб не вдарити мене.  Не знаю, кому дякувати,  чи Богу,  що врозумив  його,  чи комусь  із його начальників котрі,  як  я зрозуміла вже на той момент,  прочитали  мою скаргу від 22 жовтня  і  мали,  напевне  якусь із ним розмову,   але  ошаленілий  пан міліціянт мене у цей раз бити не став.


Він  лише став погрожувати мені,  що  організує  все  так,  що я вже не стану  свідком  у якійсь їхній кримінальній справі, як  він спочатку планував,   а   піду «паровозом»,  що він отримає  від  будь-кого будь-які свідчення саме для цього.  Що  мене  закриють «на зоні» десь у Чернігівській області,  звідки, як я зрозуміла,  він  чи родом,  чи працював там   і що там, «на зоні»  він буде «контролювати  мою задницю»,  що мене  не тільки олівцями  будуть ґвалтувати і таке інше.  Звичайно,  що я не можу вжити  під час написання даної скарги тих слів,  з якими  високо посадовець  звертався до мене,  пересічної, юридично  безграмотної  громадянки.   Кричав та погрожував,  що жодні скарги мені не допоможуть, тому що  він  у надто теплих стосунках  і з керівництвом МВС і прокуратури,  що  він  уже заручився,  мов,  їхньою підтримкою,  і що  в нього вже  є документ на моє  поміщення  до слідчого ізолятору  у  якусь спеціально підготовлену для мене камеру, показав  мені  якийсь протокол  про моє затримання  тощо.  При цьому  він  наказав мені  сказав,  що якщо  я  зараз у присутності понятих  не вкажу на якихось осіб,  то він  усе це для мене організує.      


Повністю подавивши мій опір, К.В.В. розклав на столі  цілий ряд ксерокопій фотокарток  серед яких були фотокартки  одного  мужчини  на ім»я  «В»,  з котрим я дійсно знайома,  про стосунки  з  котрим я дійсно давала  свідчення  на протокол допиту  і  ці  покази  мої  є правдивими.  Крім фотократок «В»  К.В.В.  показав  ще дві  ксерокопії з фото   двох мужчин,  яких я хоча раніше ніколи  не зустрічала,  але    я  повинна  і зобов’язана  була  упізнати.  Облич  мужчин,  на котрих  я мала вказати я не запам’ятала. Єдине на що я звернула увагу, так це на те,   що   ці ксерокопії  були значно темніші  від  усіх інших,  котрі  пізніше слідчий  розклеював  на аркуші протоколу. Задній фон на них темніший,  якщо бути більш точною, ксерокопії ці  відрізняються від інших  цієї ознакою.    Наказавши, кого я мала упізнати, «К.В.В.» сказав,  щоб я поводила себе при понятих спокійно і впевнено,  щоб нічого лишнього і не подумала говорити,  тому  що  висловлені на цей раз мені погрози стануть для мене реальністю. Діватись мені було нікуди.  Вони  позвали  слідчого і вийшли,  ще раз попередивши мене,  щоб я поводила себе спокійно,  якщо не хочу залишитись у них.


Слідчий  розклеїв залишені  ними фотографії.  Всього він оформив три аркуші протоколів. На кожному аркуші було розклеєно по 6 фотографій  і коли зайшли поняті – двоє мужчин, з яких один був дещо старший (40-45 років) а другий  дещо молодший (біля 30 років),  то я  при них  сказала,  що впізнаю  тих  мужчин,  котрих перед  цим мені наказали  упізнати,  а  також  «В», про якого  я згадувала вище.  Всього було оформлено 3 протоколи впізнання,  котрі я вимушена була підписати.


Після цього слідчий  подякував понятим і ті пішли. В кабінеті залишились Б.О.Г., я та мій конвоїр із Житомира на ім»я  В’ячеслав. Б.О.Г. на  своєму комп’ютері  набрав текст повістки з якого слідує,  що він,  начебто, викликає мене до себе на допит у якості свідка на 15 годину 21 жовтня 2007 року. А мене відпустили минулого разу в 2.30 годин (о пів на третю ночі) 21 жовтня 2007 року,  коли таксист відвозив мене з  Києва  до Хмельницького. Так от. Слідчий Б.О.Г. роздрукував  цю повістку і дав мені на підпис.  У було зазначено,  що я отримала  її  не  у п’ятницю, 26 жовтня,   а заднім числом, тобто 20 чи 21 жовтня  2007 року. При цьому він сказав, що я вимушена це зробити,   тому що він  відпустив мене «по людськи» минулого разу,   а без цієї  повістки в  нього  можуть бути великі  проблеми.


Я вимушена була це зробити,  оскільки  знала,  що  неподалік  знаходяться інші, згадані мною нелюди,  котрі  у разі відмови зроблять зі мною усе, що побажають.


Після цього Б.О.Г. завів мене у кабінет, який поруч. Номер кабінету 422,  це заступник начальника управління,  як він назвався. На дивані у цьому ж кабінеті  розвалився якийсь жлобина, з яким мені не хотілося  б зустрічатись у темному провулку. Він сидів і мовчав. А цей заступник начальника  —  в окулярах, темноволосий, досить приємної зовнішності, пристойно одягнутий  у костюм та галстук  став наполягати  щоб  я написала зустрічну заяву  про те,  що у Оболонському рай управлінні міліції  до мене  ніхто жодного насилля не застосовував, що я приїздила туди добровільно, самостійно,  по повістці, і  що зі мною тут  дуже чемно, мов поводились. Цей заступник начальника   хоча і був наполегливий,  але  жодних погроз  у мою адресу не висловлював,  поводився зі мною досить чемно, на відміну від усіх решти спілкувався зі мною на «Ви». Він пояснював,  що написані мною скарги створили  для його колег  багато проблем  і що для мене  буде ліпше,  якщо я напишу таку заяву, щоб   мої  кривдники  не розлютувались  на мене і не стали мені мститися.  Щоб якнайскоріше піти  геть, я пообіцяла  йому, що все напишу,   після   чого мене  вивели з Оболонського райуправдління міліції.


Але далі  мене знову повезли  назад у Житомир. Під приміщення УБОЗу. Там на вулиці  мене пересадили знову в той самий автомобіль<SPAN sty

Оцените материал:
54321
(Всего 0, Балл 0 из 5)
Поделитесь в социальных сетях:

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Читайте также

Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Ирина Долозина -- чемпион по "скруткам". При всех начальниках
НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

Последние российские новости впечатляют. Бывший журналист «Новой газеты» Сергей Канев пишет, что под Питером была обнаружена частная тюрьма с крематорием.…
Большая фармацевтическая афера: «фуфло» и ценовой сговор

Большая фармацевтическая афера: «фуфло» и ценовой сговор

  Почему крупные дистрибьюторы лекарств и торговцы «самопальными» медпрепаратами попали в одно уголовное дело. Весной этого года, 25 марта, федеральный суд…
НОВОСТИ